Глава 19

Коли я почала відкривати очі я воювала з бажанням їх закрити назад. Різке біле світло, навколишній шум, міцне стискання та щось схоже на поцілунок моєї долоні. 

Повністю відкривши очі мені знадобилося пару секунд, щоб звикнути до яскравого незвичного білого світла, наді мною лікар світив чимось в моє око, але я просто лежала ніби новонароджена дитина, яка ось-ось закричить. 

— Все в нормі, але потрібний відпочинок та бажано менше розмов. — Почула якийсь незнайомий чоловічий голос. 

— Так, звісно. — А від цього мелодійного голосу я почала посміхатися. Це голос Влада. Він тут. 

Розуміння поступово почало проявлятися у моїй свідомості від чого посмішка відразу ж зникла. Всі ті картинки жаху поступово, як на екрані з'являлися переді мною. Прогулянка, бар, огидні чоловічі дотики, снодійне, запаморочення, моя квартира, бійня, парк і нарешті останні два постріли які сподіваюсь вбили того гада. 

З моїх спогадів перервало різкі видихи та вдихи і я потягнулася в ту сторону через мить за мою руку схопився, як за рятівний жилет. 

Голова автоматично нахилилася в той напрямком губи скривилися в невеликій посмішці, а погляд зачіплювався за кожним міліметром хлопця, що дивився на мене одночасно тривожним і закоханим поглядом. То був Влад мій Влад. 

— Що трапилося? — пошепки прошепотіла. 

— Потім. Тобі потрібно відпочити. 

— Влад. Розкажи, будь ласка. 

Він стулив губи та напружив вилиці. 

— Коли ти пішла танцювати мене почало нудити та стало дуже душно я подумав, що то із-за паршивого алкоголю тому пішов у ванну кімнату, коли повернувся, тебе та твого п'янкого запаху ніде не було я відразу подзвонив своїй людині, а сам поїхав додому на випадок, якщо ти там, але тебе не було і я поїхав у відділок, щоб об'явити про розшук. Як тільки закінчив всім розповідати про ситуацію подзвонила жінка з під'їзду твоєї старої квартири

— Зіна Олександрівна. 

— Так. Вона розповіла все що бачила на власні очі тому частину людей я відправив перевіряти твою квартиру, сусідів, щоб оглянули сліди злому або можливо відбитки пальців, які звісно ніхто не найшов для сучасного світу відбитки пальців — це нічого. А сам з двома напарниками, собаками, медичною допомогою поїхав у єдине місце, яке здалося для мене найочевиднішим. У парк «Зайди білку». На пошуки пішло дуже багато часу з кожною хвилиною я боявся я до біса боявся знайти тебе пораненою або ж мертвою. Але все ж удача повернулася до нас, собаки винюхали твій запах я їм дав твою улюблену бандану, яку ти майже ніколи не знімаєш.  

Ти була прив'язана до товстого стовбура дерева, а цей поганець стояв над тобою і дивився з задоволенням на свою роботу, що він молодець зміг справитися з такою дівчиною як ти. Влад відпустив мою долоню і закрив рукою своє обличчя. 

— Він, він живий? — Не знала чи хочу я знати відповідь на це запитання, але я мала його поставити. 

— Так. Ми підстрелили йому ліве коліно і праве плече. Як же сильно хотів його вбити ти навіть не уявляєш і я практично це зробив якби не Денис, що зупинив мене жаттям плеча. Звичайний жест, який зміг зупинити мене від вбивства. 

— Я захотіла піднятися, але буквально піднявши голову відчула запаморочення і нудоту. 

— Ні. Ти лежиш. 

— Гаразд. Ви побачили його обличчя? — Від нервів почала кусати нижню губу. 

— Так. 

— А тепер відпочивай. 

Коли відключалася почула тихе «Вибач» можливо здалося, але якщо ні, то чому Влад перепрошує?