Глава 17

Від того як впевнено звучав голос Влада я справді йому вірила. Ми деякий час посиділи, а потім Влад поїхав на роботу, а я засіла в соцмережах публікуючи дописи останнім часом геть забуваю це робити хоч і справді люблю цим займатися. Загубившись в часі змонтувала одне відео та почала підбирати фотографії до мого іншого проєкту «Правда буде розкрита» я довго думала як назвати свій перший масштабний проєкт і цей варіант здався найбільш підхожий. Такими словами, колись підтримав мене Влад, а я хочу розповісти всю правду про злочинця, щоб люди не боялися перебувати на вулиці, гуляти зі своїми дітьми, щоб населення нашого невеликого міста перебували в стані спокою, а не тривожності. 

На екран телефону прийшло сповіщення і на диво моя реакція була спокійна. Я не боялася чорного. Ні його небесно-голубих очей, ні обличчя яке здавалося було замазане чорною смолою. Я його перемогла раз і переможу в другий. 

Black: Сумувала за мною? 

Ванесса: Здогадайся. 

Black: Крихітко, не сердься я ж за тобою по справжньому сумував. А особливо за твоїми криками. 

До горла підступила жовч, але я не зрушила з місця стояла з рівною спиною, твердим поглядом та вишуканою граційністю. 

Black: Ти мовчиш читаєш, але ігноруєш. Ну нічого я потерплю в нас ще багато часу. 

Багато часу? Він здається не в курсі, що ще трішки і його пов'яжуть. 

Ванесса: Можеш думати все що завгодно, але ти ніколи не отримаєш мене. Ти можеш мене травити, вколювати снодійне, змушувати тремтіти, але ніколи не отримаєш. 

Black: Гарна промова мені подобається. Не здивований, що ти пишеш статті, а твоєму Владові напевно ще більше подобається.

Згадка про Влада викликала по моєму тілу тремтіння з сиротами які було майже неможливо помітити. 

Black: Ну ось було достатньо згадати, про твого хлопчика і ти вже тремтиш, яке кохання. 

Мені прийшлося придушити всі ниточки бажання обернутися в сторону вікна й поглянути на яскраві промені сонця. Я втягнула повітря на повні легені та видихнула. 

Black: Гарного дня, Ванесса. Скоро зустрінемося. 

Відклала телефон у сторону й звернула увагу на планшет де був відкритий незавершений план робити з проєктом зрозумівши, що працювати вже не можу та пропала така мотивація, як раніше вимкнула пристрій й закрила чохлом. 

— Чорт. — Прошепотіла сама до себе і потерла рукою обличчя. 

— Зберися. 

Чому мене не відпускає вся ця справа чому я не можу просто жити життям, як раніше радіти, коли приходять сповіщення, а не лякатися. 

Тому що ти хочеш дізнатися правду хто вбив твою подругу і з кожним днем по трохи вбиває надію. — Прошепотів чийсь голос, що не належав мені. 

І я набрала номер людини яку практично не знала, але з якоїсь причини довіряла. 

— Анжела, привіт сподіваюсь, що ти вільна? 

— Привіт. Так якраз закінчила всі справи. 

— Я знаю ми договорилися зустрітися в суботу, але я б хотіла зустрітися сьогодні через час чи два. Звісно якщо ти хочеш піти. 

— Звісно хочу. Давай через годину я зберуся і зустрінемося біля оперного. 

— Чудово я не далеко живу. 

Я вдягнула голубі широкі джинси, рожевий лонгслів, а з верхнього одягу накинула шкірянку. На губи нанесла легкий шар матової помади та підвела довгі вії чорною тушшю. Покрутившись біля дзеркала взула кросівки та вийшла зачепивши за собою вхідні двері. 

До оперного театру мені було йти близько двадцяти хвилин тому йшла розслаблено з гарним настроєм, коли доходила помітила Анжелу вона вдивлялася в прохожих напевно шукаючи мене. 

— Привіт. — Я привітала першою з широкою посмішкою.

— Привіт. 

Ми легко обійняли один одного і почали переходити дорогу, а потім я здивовано запитала: — Ти знаєш куди я тебе виду? 

— Здогадалася. Ти часто приходиш на роботу зі стаканчиком чаю або кави, але наліпка закладу не змінюється. 

— Ого, а ти справді дуже уважна. Я навіть не звертала на це великого значення. 

Анжела знизила плечима. 

— Це з дитинства я після..

Вона зупинилася не договоривши речення ніби роздумуючи, чи варто розповідати. 

— Я просто з дитинства дуже уважна до деталей. 

Я помітила, що руки Анжели почали тремтіти і я зупинилася потягнувшись до її руки, щоб заспокоїти.

— Все гаразд. Якщо колись захочеш розповісти ти знаєш де мене знайти, а поки ходімо вип'ємо гарячу смачну ароматну каву. Я востаннє стиснула її руку у своїй і відпустила. 

— Дякую. 

Ми ходили вулицями й балакали, про все і про всіх навіть пару фотографій зробили, коли я дивилася на себе бачила молоду, гарну, щасливу дівчину і від цього я хотіла ще більш посміхатися. Близько дев'ятої години, коли вже потемніло до мене подзвонив Влад, Анжела якраз відійшла в сторону вдивляюсь у свій телефон.

— Так. 

— Привіт. З тобою все гаразд?

— Зі мною все прекрасно я зараз з Анжелою гуляю. 

На іншому кінці лінії почула видих ніби від полегшення. Схоже хтось переживав. 

— Вже пізно. Вас забрати? 

Я відклала телефон і обернулася до Анжели.

— Вже темно на дворі, якщо то нас може забрати Влад, або ж ми можемо ще погуляти.

— Давай додому, мені вже пора хоч як сильно б не хотіла йти. 

Я повернула телефон назад до вуха і сказала: — Так. Забери, будь ласка. 

Я назвала вулицю і Влад приїхав через приблизно п'ятнадцять хвилин. Він як завжди був красивим біла сорочка, чорні штани та зелені очі в яких я готова потонути. 

— Привіт. 

Влад махнув і попросив адресу Анжели вона жила у звичайному ЖК, але з гарним видом на місто.

— Дякую, що підвіз. 

Влад всміхнувся і кивнув головою.

— Завтра зустрінемося на роботі. — Крикнула з вікна, коли дівчина вже підходила до дверей. 

— Бачу тобі подобається Анжела. 

— Так. Вона дуже добра, а ще здається у неї щось сталося в дитинстві.