Глава 15

Як тільки ми опинилися у квартирі, а двері зачинилися з допомогою ноги Влада наші губи з'єдналися в довгому поцілунку. Внизу живота почала відчувати тепло, яке додало впевненості домінувати над ситуацією. 

Коли мої очі почали відкриватися з вікна лилося променям сонця я незадоволено застогнала, бо так рано прокидатися в моїх планах не було, але було достатньо повернути голову на протилежну сторону ліжка, щоб забути, про сон. Влад лежав розслаблений з заплутаним волоссям каштанового відтінку в мені з'явилося бажання доторкнутися до його рис обличчя гостре обличчя, тонкі вуста і маленька родимка на правій щоці, коли мій великий палець затримався на родимці його очі відкрилися даючи мені змогу роздивитися його очі схожих на листяні дерева. 

— Поки я сплю з тобою в одному ліжку ти вирішила знайти моє найслабше і найкрасивіше місце? 

— Хм. Я удала ніби задумалася постукуючи вказівним пальцем по підборіддю. 

— Так. І здається я таки знайшла дещо. Я потягнулася губами до його родимки, яку з відстані можна було б навіть не помітити. 

— Пригодницька ти станеш моєю смертю.

Я всміхнулася такою широкою посмішкою на яку думала не була здатна. 

 — Стану. — З гордістю відповіла. 

З піднятими вустами від посмішки Влад поправив моє випавши волосся за вухо. 

Наші телефони одночасно запікали від сповіщень. Насупившись обоє поглянути спершу один на одного, а потім потяглися за телефонами. Влад в кишеню штанів, а я намацала ручку сумки. 

Поглянувши на екран руки затремтіли, а обличчя мало вигляд повного шоку. 

В статті було моє фото в тому дурному обгорілому будинку. Я лежала непритомна, рожева блузка була задерта показуючи повний доступ на коричневі плями, які залишилися від кави. Сумка лежала відкрита біля ніг. 

Мій ступор випарувався, коли ліжко раптово прогнулося. 

— Я їду з цим розбиратися. До вечора цих фотографій вже не буде. 

Чоловік поцілував мене в лоб і вийшов з кімнати. 

Я ще деякий час посиділа та почитала коментарі вони ділилися на декілька типів. Перший - сміявся. Другий співчував. 

Відкривши вікно вдихнула свіже ранкове повітря. На годиннику показувало десяту ранку. Сьогодні в мене був останній день перед роботою тому вирішила, що пора трішки прибратися якраз допоможе вгамувати нерви. Розпочавши з цієї кімнати та закінчивши коридором, це зайняло приблизно чотири години. 

Раптом прийшло на телефон сповіщення від невідомого номера. Я подумала, що це по роботі або написала мама з нової сім-карти, але як же я помилялася. Мої кісточки рук побіліли від того з якою силою стиснула кухонну стільницю. 

Black: Ванесса, ти справді вважала, що зможеш втекти від мене? 

Боже. У мене мало серце не вирвалося з грудей, коли черговий раз перечитувала повідомлення від чорного. 

Ванесса: Що тобі потрібно? 

Black: Ха-ха-ха

На екрані з'являлися й пропадали крапки ніби знущалися з мене. 

Black: Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! 

Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! 

Раптово у мене з'явилася мігрень та нудотний рефлекс. Кинувши телефон вбік я побігала до туалетної кімнати. 

— Господи та він не нормальний! 

Взявши телефон боялася побачити, що чат видалено, але все залишилося як і було бистро зробила знімок екрана надіслала Владові та йому подзвонила. 

— Ти бачив? 

— Так. 

— Він представився, як чорний, але це і не дивно в нього все лице чи то в смолі, чи в красці. 

— Замкни двері та всі вікна негайно. Ситуація загострилася, це небезпечно особливо зараз. 

— Гаразд. 

— Все. Все зачинила і по два рази перевірила. 

— Він тобі ще нічого не писав? Зараз ми пробуємо дізнатися будь, що могло б вивести нас на слід. 

— Ні. 

— Ванесса здається я щось знайшов, як прийду додому все розповім. 

Моє нервування було протягом всього дня не покидаючи поки у двері не постукали, глянувши в вічко стояв Влад я бігом впустила його та замкнула двері. 

— Ну що там?

— Ми провели близько п'яти годин за комп'ютером та документами, і все ж дещо знайшли. Ти сказала, що чоловіка лице було чорне, а очі голубі потім на камерах спостереженнях видно чоловіка, що йшов у поношеному одязі з дуже чіткими рисами обличчя. Спершу ми не могли розібрати фото, а покращення фото нічим не допомогло залишалося таким же незрозумілим і загадковим. Було достатньо уважно переглянути звіти про минулих вбивць та жертв, а особливо на методи вбивств. 

Я поки слухала Влада робила чай ніби на ватних ногах. А потім кивнула головою, щоб чоловік продовжив. 

В далекому 1864 році був вбивця під псевдонімом «Blacke» його фішкою було чергування жертв чоловік, жінка, чоловік, жінка і т.д. - Тобі, це нічого не нагадує?

— Наший вбивця так само робить, але спершу вбили Марію, а потім Антона. 

— Не зовсім. Перед Марією був вбитий чоловік 20 років Артур. 

— Що? Але про це нічого не було написано. 

— Батьки не хотіли розголошувати цієї інформації вони просто тихо поховали свою дитину. 

Я вдивлялася в невидиму точку в кутку кухні з'явилося бажання сісти й просто закрити очі від реального світу руками. 

— Гаразд. — Відповіла з гіркою ноткою в роті. 

— Так от. Ці два чорних пов'язані в мене є думка, що вони рідня, яка продовжує свою кроваву традицію покоління в покоління. 

— Чому ти так вирішив? — з ноткою цікавості запитала. 

— Все просто де відбуваються всі вбивства? 

— В парку «Знайди Білку». 

— Правильно, а цей парк створений якраз в 1864 році тим самим «Black» його звали Антон Васильович Байко. 

В мене мало рот не відкрився від подиву. 

— Бойки були досить заможною родиною окрім кровавих традицій в них були заповідники по Львівській області.