Глава 14

Не знаю скільки ми так цілувалися, але через деякий час або незчисленну кількість секунд я відчула тверду поверхню стільниці. Руки Влада досить широко розширили мої ноги, а сам він став між ними поглибивши поцілунок, мої руки зімкнулися на міцній шиї чоловіка змушуючи його тіло прижатися ближче до мого. Наші дихання стали важкими, коли Влад перший відірвався, але погляд залишався на моїх напевно розпухлих губах від поцілунку. 

— Вибач.

— Вибач ? — Запитала з піднятою від здивування бровою.

— Я не повинен був тебе цілувати. Ти просто така гарна, а одна твоя посмішка може поставити мене на коліна. 

Я здивувалася такій відповіді та знадобилося пару хвилин, щоб переварити його слова. 

— Ні. Не перепрошуй! Якби я не хотіла, щоб ти мене цілував то б зупинила або вдарила. Ми хотіли цього обоє. 

Зелені очі Влада вдивлялися в мої ніби шукали підступ. 

— Ти так дивишся ніби ніколи не цілувався з дівчиною, яка була рада цьому поцілунку. 

— Не переймайся, цілував, але інші дівчата це не ти. 

— Тоді радій, бо мені дуже сподобався цей поцілунок. 

Наший зоровий контакт перебив мій телефон на який пройшло сповіщення. 

Потягнувши руку до джерела шуму зайшла в соціальну мережу. 

Мама: Як поживає моя дівчинка? 

Ванесса: Все нормально. Наразі проживаю у квартирі друга, бо в моїй не безпечно. 

Я розповіла мамі коротко всю ситуацію, але не уточняла, що переїхала до Влада. 

Мама: Друга? І як звати того друга, якщо не секрет. 🤫 

Ванесса: Ні, не секрет. Влад. Навіть фотографію зараз надішлю. 

— Ем. Тут мама хоче побачити твоє обличчя ти не проти сфотографуватися? 

Його погляд піднявся від екрана свого телефона, а потім відповів: — Так, давай. 

Я підійшла до нього і сіла на достатній відстані, але якби не старалася ігнорувати його тіло та погляд я його відчувала всіма найчутливішими точками тіла. 

Зробивши пару фото обрала найкращу і надіслала світлину мамі. 

Мама прочитала, але деякий час не відповідала напевно розглядала. А потім побачила три крапочки які рухалися мої руки чомусь спітніли. 

Мама: Вже не терпиться познайомитися з цим молодим чоловіком в живу. P.S. Ви виглядаєте дуже мило ♥️. 

Від кінця повідомлення моє тіло зашарілися, а позаду став Влад спершись однієї рукою на стіл. 

— Що написала? - Зацікавлено запитав чоловік. 

— Сказала, що ми виглядаємо разом дуже мило і їй не терпиться познайомитися з тобою ближче. 

— Я не проти. Думаю колись точно познайомимося.

Я почала здивовано витріщатися на Влада сама не розуміючи чому все так бистро розвивається і я навіть трішки боюся. 

— Мені потрібно зараз їхати на роботу, але не забувай про нашу вечерю о 18:30 я заїду по тебе. 

Коли Влад поїхав я задумливо постукала по підборіддю. Це так дивно ми цілуємося, але не зустрічаємося. Навіть на побачення будемо йти сьогодні, а моя мама вже хоче знайомитися з як я сказала своїм «другом». Можливо це дуже дивно, але поки мене все влаштовує і я знаю, що в мене до нього є потяг. Цього достатньо. 

Коли на годиннику було 18:00 я оглянула себе в дзеркало. Руде волосся падало на спину легкими хвилями, пухкі губи рожевого відтінку та моя нова прекрасна сукня синього кольору. Підвівши очі чорною тушшю посміхнулася сама собі й кинула тюбик назад в косметичку. 

Біля вікна пролинув гучно три рази сигнал машини глянувши на годинник було рівно 18:30. Посміхнувшись вийшла з квартири й почала спускатися надвір. 

Першим на дворі мене зустрів холодний вітер і я пожалкувала, що не вдягла на верх пальто. Але ці думки відразу випарувалася як тільки помітила високого, широкоплечого з неймовірно зеленими очима чоловіка, коли я наблизилася до нього Влад взяв мене за руку та відчинив дверцята машини.

— Прошу, сідайте пані пригодницька. 

— Ох. Це так мило з вашої сторони, дякую. 

З широкою посмішкою на обличчі сіла на приємне сидіння та вдихнула свіжий аромат. За мною відразу ж свій Влад на місце водія. 

— Ти дуже красиво виглядаєш, синій колір твій. 

Моя без того широка посмішка стала ще ширшою. 

— Дякую, ти теж нічого. — Сказала підморгнувши одним оком. 

Ми їхали близько двадцяти п'яти хвилин і зупинилися біля невеликого ресторану з чудовим дизайном при вході. 

— Надіюсь ти любиш грузинську кухню ?. 

— Дуже люблю, це не тільки улюблена, а й особлива кухня. 

— Особлива? — Запитав Влад з цікавістю, а сам поклав руку на мій поперек ведучи до вільного столика. 

— Коли я була маленька ми з батьками на річниці, дні народження завжди ходили тестували різні заклади грузинської кухні. І через десяток різних закладів розкішних, великих, маленьких нашим фаворитом став середній в старовинному стилі з дуже приємним директором який завжди розповідав історії з грузинською кухнею. Він не розташовувався в центрі міста, але це йому не помішало завжди бути насиченим людьми. 

Коли я зупинила свою розмову Влад дивився на мене з підпертим підборіддям на руку, очі ніби світилося і він здавався зацікавленим у моїй розмові. 

— Це звісно не такий заклад як той, але можу сказати, що тут не менш смачні страви. Якщо що тестував на власному шлунку. 

Я легко засміялася, а Влад покликав офіціанта махом руки. 

— Надіюсь ти любиш червоне вино? 

 — Люблю.

Після того, як ми замовили страви спершу принесли по вені, а потім головні страви. Я відразу накинулася на хінкалі з таким голодом, що могла проковтнути цілого вовка. 

— Боже, це дивовижно. — Сказала в перерві між поїданням їжі. 

— Я радий, що тобі подобається. 

Наївшись та напившись червоного вина я з задоволенням сперлася до спинки стільця забувши про етикет. Кому яка різниця як я сиджу всі захоплені своїми хачапурі. 

— Дякую тобі. — Сказала, коли вже вийшли на двір Влад накинув на мої плечі свій темно-синій піджак, а сам залишився в рубашці.