Глава 12

Коли вийшли з лікарні ми йшли нога в ногу до його машини.

— Тобі теж дякую, Влад. 

Біля дверцят машини зупинилися та повернулася до нього обличчям легенько стала на носочки та поцілувала його в куточок губ. 

Влад поряд зі мною застиг ніби статуя, а здивований погляд був спрямований на мене, коли я стала рівно, щоб піти швидше, але міцна рука легко стиснула моє зап'ястя змушуючи зупинитися. Як тільки підняла погляд до моїх губ притиснулися губи Влада, в низу живота з'явилося тепло. Через пару секунд Влад перервав наший поцілунок зі словами: 

— Поїхали додому? 

— Поїхали. — Сором'язливо і досить тихо відповіла. Поки їхали додому Влада пройшло двадцять хвилин, а по відчуттях ніби вічність, коли нам залишався поворот на право Влад повернув на ліву.

— Ей. Ти, що забув дорогу до свого дому? — настороженим голосом почала говорити. 

— Ні. Нам потрібно заїхати в магазин купити тобі речі, бо якби сильно мені не подобався твій вигляд в моїх речах на людях тобі краще ходити у своїх. 

— О то тобі подобається мій вигляд у твоїх речах ? 

— Так, навіть дуже.

— Але все ж напевно краще поверни кермо назад, бо якщо ти забув мій телефон, гаманець все залишилося в тому будинку.  Я думаю повернуся на годинку у свою квартиру, щоб зібрати речі й ще потрібно подзвонити моєму директору по роботі, що я на лікарняному на пару днів. 

— Якщо я куплю тобі пару речей, то бідним не стану. На рахунок будинку мої люди вже шукають та обшукують кожний подібний будинок з твоєї розповіді. І ні на свою квартиру ти не будеш повертатися як мінімум тиждень, а на рахунок роботи я тобі дам свій телефон, щоб ти зателефонувала. 

Я на нього вставилася великими очима чи то від шоку, чи захвату. Він це все розповів без вдиху за кілька секунд.

— Все виходять. — Сказав спокійно чоловік.

Коли я обернулася до вікна побачила маленький симпатичний магазин «Півонія» 

— Півонія. — Усміхнено сказала пригадуючи Марію  яка підібрала мене та допомогла дібратися до відділку. 

— Це мої улюблені квіти й до того ж є дуже приємна жінка в якої салон машини пахне цим неймовірним запахом квітів. 

Влад спантеличено кивнув головою і вийшов перед тим як обійти машину, щоб допомогти мені вийти з автівки. 

— Можеш вибирати та міряти все, що хочеш, а я зачекаю на дуже зручному пуфику. 

— Чудовий план. 

Як тільки зайшли в приміщення мої очі напевно засвітилися від захвату. Дизайн біло-рожевий, а одяг розділений по кольорах, але найбільшим здивуванням стало, коли подивилися на жінку, що стояла за касою - це була Марія та жінка, яка фактично мені допомогла вибратися з того парку живою й майже неушкодженою.

— Ох. Ванесса, це ти? - спантеличеним, але одночасно турботливим голосом запитала жінка. 

— Так, Маріє. — Усміхнено сказала. 

— Доброго дня. — Привітався за моєю спиною Влад. 

— Це Вл.. 

 — Владислав Ігорьович Кобзар. — Закінчила замість мене жінка. 

Я дивилася трішки здивовано, а Марія засміялася. 

— Я знайома з його Мамою Анною і з цим дивовижним хлопчиком теж.

Схоже мою сором'язливість було дуже помітно, бо Марія затягла до роздягальні та сказала чекати. Через кілька секунд я почала міряти купу джинсів, кофт і навіть суконь. 

Коли я вдягла синю атласну сукню я дивилася на себе з захватом цей колір дуже пасував до мого рудого волосся та зелених очей. 

— Візьми, тобі дуже пасує. — Я різко обернулася за моєю спиною стояв Влад який сперся на стіну і дивився на мене захопленими очима. 

— Гаразд. Я б була дурною якби відмовилася від такої сукні.

Після оплати всіх покупок та прощання з Марією ми вийшли з двома пакетами одягу. Як тільки сіли в машину я не стрималася та поцілувала Влада не як біля лікарні, а більш інтимно. 

— Наступний раз коли захочу, щоб ти мене поцілувала знову відвезу тебе на шопінг. 

Я його легенько вдарила по руці, але не сперечалася. 

Коли ми доїхали до квартири Влада та сіли обідати він подивився на годинник і трохи вилаявся. 

— Щось трапилося ? — стурбовано сказала. 

— Ні, але мені на жаль вже пора на роботу.

— До речі, про роботу за ці дні ніяких жертв не було?

— Ні. Схоже вбивця після твого викрадення заліг на дно, але думаю вже скоро він повернеться до свого марафону. 

— Я зараз поїду постараюся бистро справитися, але мої люди знайшли кілька будинків схожих за твоїм описом потрібно поїхати обшукати надіюсь в одному з яких будуть твої речі. 

— Успіхів. Будь обережним.

— Обов'язково. Влад став зі стола і задумався чи варто робити наступний крок, але все ж вийшов з кухні. 

— Я ключі залишив біля дверей. 

Коли двері зачинилися я якраз доїдала тому зібрала посуд і почала прибирати. З роботи мені дали лікарняний один тиждень тому я мала змогу відпочити як морально, так і фізично. 

Вже на вулиці ставало темніше тому я закуталася сильніше в теплій ковдрі з книгою в руках яку знайшла у своїй кімнаті «Джейн Ейр» в новому дуже красивому виданні. Схоже я заснула, бо розплющила різко очі, коли почула як відчиняються вхідні двері. 

— Вибач, що розбудив, але я приніс тобі ось це; в його руках була моя сумочка. 

— Ви знайшли. — З ноткою гордості сказала. 

— Так. Завдяки моїй чудової оперативної команди. 

Взявши сумочку я почала передивлятися все, що в ній знаходиться. Телефон, ключі, гаманець з документами. — Все на місці. Я з полегшенням видихнула. 

— Дякую дуже дякую. 

— Поки тебе не було я спекла шарлотку по моєму улюбленому рецепті сподіваюсь у тебе немає ніяких алергій. 

— Ні. Я б не відмовився від твоєї шарлотки.

— Тоді я бігом ставлю чайник. - З широкою усмішкою сказала.