Глава 10

Я бігла допоки серце не почало вилітати з грудної клітки, коли перевела подих побігла швидше наскільки це було можливо. Зі мною не було ні телефону, ні ключів абсолютно нічого, сумочка залишилася в того ненормального пробігши ще пару кілометрів побачила траву без миті вагань впала на неї вона була холодна, вогка можливо жахлива, але зараз я хотіла тільки відпочити. 

Коли мої очі розплющилися почало вже темніти. 

— Боже. Скільки я пролежала? 

Моє тіло потребувало води, а ноги нили наче по них вдарили 30 кілограмовою гантелею. 

Зібравшись зі силами встала з галявини та почала дивитися по сторонах чи знайома мені ця територія. Схожого чи знайомого нічого не помітила тому вирішила йти по інтуїції звісно не найкраще рішення, але це не нічого. 

Я не знаю скільки йшла та чи як довго, але на дворі вже добряче похолодало, моя блуза ніяк не захищала від холоду. 

Коли дійшла до якогось пенька сіла на нього і я нарешті зрозуміла де я знаходжуся на моєму обличчю з'явилася посмішка та полегшення на душі. Раптом надія додала мені силу. Я бистро встала та побігла по знайомих стежках вибігши на дорогу мало не цілувала асфальт тепер розумію цих на думку багатьох «дивних» людей. Видалені помітила світло фар тому встала збоку та почала махати головою в надії, що водій зупиниться. Коли машина почала зупинятися і під'їхала до мене я легенько всміхнулася й підійшла до відчиненого вікна. 

— Доброго вечора. — Привіталася жіночка на водійському сидінні. 

— Доброго, чи не могли б ви під'їхати до поліційного відділку? 

— Сідайте, — ніжно відповіла жінка. 

Коли я залізала на шкіряне крісло та вдихнула приємний аромат він був схожий на квіти. 

— Піонії. - Сказала жінка ніби прочитавши мої думки. 

— Вибачте, а як вас звати? 

— Марія. — Гордо відповіла моя нова знайома. 

— Ванесса, — Вирішила теж назвати своє ім'я. 

— Вам дуже пасує. Особливо з вашим рудим волоссям.

— Дякую. 

Після декілька хвилин не помітила, що ми вже доїхали до відділку.

— Сонце, тобі потрібна допомога? — Стурбовано запитала жінка.

— Ні, дуже вам дякую. За те що підвезли та поговорили зі мною після того, що сталося. 

— Сонце, сподіваюсь з тобою все буде гаразд. Я не знаю, що в тебе сталося, але скажу одне. Покарай цього не гідника!

— Саме так і зроблю, Маріє.

Коли ноги ступила на асфальт бистрою ходою зайшла в приміщення. За стійкою був не той чоловік, а худорлявий та зростом десь максимум 170. 

— Доброго дня. На мене напала людина, яка вбила 4 жертв, хочу написати заяву. 

Чоловік обвів мене поглядом з ніг до голови та так по черзі пару разів, напевно мій вигляд бажав кращого блузка після розлитої ранкової кави, розірвані штани й напевно розпатлане волосся від бігу. 

— Так звісно. — Нарешті після довгого мовчання та прискіпливого огляду чоловік відповів. 

Ми попрямували прямо. Напевно до кабінету Влада і я була цьому неймовірно рада. Чоловік постукав і після цього ми зайшли в кабінет. Стурбований та одночасно напружений погляд був вже спрямований на мене й вивчав кожний міліметр мого тіла. Я не помітила, як чоловік пропав залишивши мене та Влада наодинці. 

— Сідай, Ванесса на диван. 

Я здивувалася, але не заперечувала зараз я точно не мала бажання сидіти на твердому стрільцеві. 

— Розповідай все!

Коли я переказала всю історію, а точніше; напад, як прокинулася відчуваючи втому, як розбила нападнику ніс, втекла, впала на траву, добігла до парку, зловила машину та познайомилася з Марією. Закінчила розповіддю тим, що опинилися зараз тут. Напевно адреналін став пропадати, а чай яким пригостив мене Влад приспав, бо наразі відчувала тільки м'які сідушки дивана.