Глава 9

Пройшло рівно один день після смерті Миколи (так звали чоловіка який помер 20.03.2024) Його похоронили годину назад. В погляді батьків було помітно купу емоцій: страх, сум, злість. Але найгірше стало побачивши маленького хлопчика на руках у жінки. 

Зрозумівши, що всі вже розходяться я пішла до виходу з кладовища, але перед цим зайшла до Марії її усміхнена фотографія викликала тепло по всьому тілу, як же я за нею сумую. 

Ще побувши пару хвилин та поставивши її улюблені квіти попрямувала на роботу. Сьогодні я буду до обіду тому потрібно встигнути зробити всі справи. По дорозі забігла по стаканчик натурального чаю зі смаком апельсин-м'ята. Дійшовши якраз вчасно на роботу сіла за своє робоче місце та почала складати план дня в телефоні, ніколи не подобалася записувати нотатки в блокноті, а коли спробувала то це було максимально незручно. Коли закінчила записувати всі пункти узялася до роботи. Після 2-х пунктів відчула втому та по колення в очах через довгу роботу за комп'ютером тому вирішила сходити за кавою в буфет. 

Вже зробивши каву хотіла накрити стакан кришкою, але все, як на зло, вилилося на мою нову світло-рожеву блузу. Поки прибирала, то аж настрій пити каву пропав. 

Після невдалого кавування я сіла знову працювати, а коли відірвалася від екрана помітила, що кінець робочого дня. Поглянувши на план самовдоволено посміхнулася, практично всі пункти виконала окрім останнього нову статтю написала на половину, але завершу дома. 

Коли вдягла верхній одяг та попрощалася з колегами вийшла з офісу вдихнувши свіже повітря. Зробивши пару кроків відчула дивну втому потім тіло стало вогким, і хтось підняв міцно взявши за талію. Запах був неприємним, наче гіркий мед. 

Я не знаю скільки пройшло чи то час, чи то 2 хв, чи то пару діб, але по відчуття наче пів життя. Я прокинулася та відразу доторкнулася до голови вона так боліла наче вдарили кілком. Очі розплющила через декілька хвилин і перше, що побачила - це чорна наче згорівши стеля, спробувавши повернутися в вухах аж задзвеніло. Хтось раптом зайшов, але щоб сконцентрувати зір пройшла декілька секунд. Той хтось стояв в капюшоні, обличчя не було видно тільки яскраві голубі очі які виблискували в цій моторошній кімнаті.

— Хто ти? 

Мовчання.

— Що я тут роблю? 

Мовчання. 

Я відвинулася через біль та силу ближче до стіни. Схоже я так дійсно дуже довго пролежала, що аж настільки тіло затекло, або ж цей придурок, щось вколов сильне. 

Його тіло почало підходити до мене, а міцна рука схопила сильною хваткою за руку. І ось нарешті я заглянула прямо йому обличчя і нарешті зрозуміла чому ніколи не було видно нічого окрім капюшона, що в ночі, що в день. Його обличчя повністю було чорне ніби навмисно залишивши голубі очі, що відлякували, а не приваблювали. Ці очі почали вдивлятися в мій кожний дюйм тіла наче хоче залізти в душу або ж прочитати всі жахливі думки. 

Я почала відчувати, як до горла підступає нудота, а тіло холоднішає. Не стримуючись виблювала свій чай та вафлю на нього — це був мій останній шанс вийти звідси живою. Поки цей ненормальний дивився на свій без того потворний одяг я не роздумуючи вдарила його в ніс, як учив в дитинстві мене тато. Його голова відкинулася назад, а рука потягнулася до рани можливо думаючи, що це зменшить біль. Не гаючи секунди я встала наскільки бистро наскільки було здатне моє тіло та побігла не оглядаючись, коли добігла до розвилки почула в далечі гарчання, але не тварини, а людини.

Не гаючи ні секунди я побігла.