Глава 7

О Боже. Папірець кинула з такою силою наче опеклася. 

Коли вже було на годиннику 20:30 я знервована провела рукою по одягу вдягла як і минулої ночі спортивний костюм та жилетку. Доки йшла жахалася на найменший шум, скрип. 

— Фух. Зберися Ванесса. — Сама до себе почала говорити як тільки зайшла за огороджену територію парку. 

За моєю спиною почула скрип та ламання гілок бистро повернувши голову побачила його. Чоловіка розслаблено спертого до дерева в моїй голові промаймануло зображення з останньою дівчиною яку знайшли біля дерева. Його обличчя видно не було він був у капюшоні та ніч закривала ким насправді є той чоловік. Можливо обличчя видно не було, але твердий погляд який обпікав кожний мій сантиметр тіла відчувала. 

— То що я тут роблю? Чи ти захотів пороздивлятися мене? Ато ніяк у квартирі застати не можеш. 

Він мовчав. 

— Ну раз в нас така весела та пізнавальна бесіда напевно краще я піду, а ви ідіть шукати нову жертву вже близько 22:00. 

Не встигла я зробити кроку як тіло чоловіка почало наближатися. Як і раніше мовчки. І тут я помітила, що в руках він тримає якийсь шприц. Хотіла бігати, але вже занадто пізно він повалився на мене бажаючи задушити.

— Вже пізно йти, крихітко.

Від цієї клички в мене спрацював блювотний рефлекс. 

Я хотіла кричати, але дихати ставало все важче й важче тіло ставало більш легким наче падаю в сон, а сил менше й менше перед очима з'явилася картина мертвих людей. Марія, Антон, Лілія (Дізналася їхні імена з соціальних мереж). І зрозуміла, що я можу бути наступною. Злоба запульсувала по венах і я з такою силою наскільки на це могла била його в груди. Відчувши, що змогла послабити його сильну хватку закричала з всієї сили. 

— ААААААААААААААААААА. ДОПОМОЖІТЬ. — Перед тим,  як він встиг мені закрити рота на нього напали зі спини. Копи. 

— Ти справді думав, що я прийшла одна? — Захриплим голосом від крику сказала. 

— Чорт. — Майже тихим голосом пробурмотів вбивця. 

В наступну секунду я дивилася як вбивця натягнувши капюшон вколов, щось в ногу мента напевно це те що належало мені. І він побіг. Побіг наче гепард, а за ним сівши та бистро завівши двигун поїхало два копи. 

Коли опустила погляд помітила, що чоловік вже лежав нерухомо. Біля нього крутилися чоловік та жінка з медичної допомоги.

— Що з ним? — Стурбовано запитала в лікарів. 

— Живий. Йому вкололи звичайне заспокійливе. 

Заспокійливе? Значить вбивця не хотів мене вбивати, але чому? І навіщо тоді мене вирубати, якби він хотів мене вбити він міг це зробити багато разів. Коли зайшла у свою квартиру після допиту оглянула її всю не знаючи, що робити далі. Переїхати? Але куди? Ця квартира подарунок від моїх батьків та й винаймати квартиру я не потягну. Мої батьки живуть в Англії де рідня мого тата, а я відмовилася переїжджати коли стукнуло 23. Чомусь завжди хотіла жити в Україні. 

Прокинулася о 7 ранку з тривожними думками. Що хотів зробити зі мною вбивця? Якщо не вбити.

Як зазвичай всі свої накопичені емоції вкладаю в нову статтю.

Подарунок чи смерть? 

Можливо все відразу. Що люди оберуть швидку чи повільну смерть?  Думаю швидку, але не факт. 

Коли на тебе нападають, забирають залишки повітря з легень хочеться втекти, закричати, вдарити та роздерте обличчя нападника. 

Кожин зроблений вами вибір потім стане наслідком цього вибору. 

Заплакати - викличе агресію в вбивці.

Втекти - можливо втечеш, але нападник тебе знайде.

Закричати - вбивця накриє твій рот своєю жахливою кровавою рукою. 

Вдарити та роздерти обличчя - досить-таки не поганий варіант, але не факт, що втечеш. 

Одного дня всі помруть, але не всі помирають від старості. 

Бистро опублікувавши статтю посміхнулася широкою посмішкою.