Глава 5

Після опублікування статті видихнула від полегшення. Не думала, що буду себе відчувати такою пригніченою та спустошеною. Чому саме троянди? І коли буде наступне вбивство? А якщо воно вже сталося.

З цією думкою почала ґуглити в інтернеті додаткову інформацію про двох жертв. Марія лежала посеред дороги, але троянди не видно біля неї. Чоловік посеред парку в сидячому положені з трояндою в руках. Збільшивши фотографію Марії почала детально вдивлятися аби, щось знайти. І щось таки привернуло мою увагу бруд під нігтями, але я була не впевнена чи то дійсно бруд без роздумів почала набирати людину єдиній яка могла дати відповідь на мої запитання. 

Пройшло пару гудків перед тим як почути втомлений голос чоловіка.

— Щось трапилося? 

— Ні. Поки ні. Коли знайшли тіло Марії під нігтями в неї був бруд? 

— Так. 

— А в чоловіка? 

— Так. 

— А якщо це не просто збіг? 

— Якщо подивитися на місцевість обох смертей все відбувалося в паркові. Хоч і Марію знайшли на дорозі в декількох метрах від дороги знаходився парк «Зустрінь білку». 

Я пригадала цей парк його так прозвали із-за великої кількості білок діти часто тікали після уроків, щоб роздивитися рудих тваринок. 

— А, якщо вбивця хотів вбити Марію в паркові, але вона встигла вибігати на дорогу? 

На іншій лінії почувся якийсь шум, а потім до мене звернувся грубий голос

— Пробач, мушу йти важливий виклик.

— Так звісно. 

Поклавши слухавку зрозуміла, що на годиннику вже 21:30. Ще раз поглянувши на знімки жертв помітила, що чоловік сидить в парку «Зустрінь білку». Як то кажуть вбивця повертається на місце злочину. Бистро накинувши поверх теплого спортивного одягу жилетку вибігла з квартири. Навіть, якщо помру, то непрохані гості знають де я живу. 

Бистрою ходою дійшла до місця де знайшли Марію рефлексом руки стиснулися в кулаки, а щелепа напружилася поправивши своє руде волосся розвернулася та побігла в парк. Через 2 хв вже була на місці переводивши подих та нагостривши вуха. Почала повільно йти розглядаючи територію коли підійшла до невеликого озера заді почула хруст гілок різко повернувшись помітила силует. 

— Гей! 

Силует почав віддалятися, а я побігла за ним. По м'язистій спині, грубих плечах, довгих ногах, — це було дуже схоже на чоловіка. І він був в капюшоні. Вибігши на дорогу за моєю спиною пролинули голоси змусивши мене загальмувати та втратити ціль. 

— Що, чорт забирай, ти тут робиш? 

Міцна рука хватала мене навкруг талії та потягла до себе від чого я відразу вдарила свого нападника та відскочила, але тільки побачивши хто стоїть перед мною серцебиття відразу прискорилося.

— Мені повторити своє запитання? — більш наполегливим голосом сказав Влад.

— Я. Я після нашої розмови захотіла піти в парк, бо помітила, що чоловіка якого вбили 14.03.2024 теж сидів посеред «Зустрінь білку». І якось навіть не обдумавши поб....

Влад перебив мене посеред слова зі словами: — Ти хоч розумієш наскільки, це небезпечне місце? Тільки що знайшли тіло жінки в цьому довбаному парку, а ти тут ходиш, бо не обдумала свої дії? 

Мої очі розширилися, а тіло кинулося в дрож.

— Здається я бачила вбивцю коли тільки прийшла в парк позаду хтось був у капюшоні напевно чоловік, це було помітно за кількості м'язів, зросту. І ось коли я побігла за ним ти з'явився збивши слід.

— Нам потрібно в відділок. Негайно.

Коли приїхали в відділок Влад завів мене в якесь приміщення у 2 рази менший за його кабінет. Роздратовано видихнувши сперлася головою об холодну стіну нервово перебираючи пальцями. 

— Як виглядав той чоловік якого ти побачила в паркові? 

Мій твердий погляд перемістився на звук голосу, я слідкувала за кожним рухом Владислава, як він перетнув нашу відстань декількома кроками, а потім сів напроти. 

— Його було майже не помітно, єдине, що було видно капюшон, широке тіло. І те, як він почав швидко тікати. Зрозумівши, що не сам.

— То кого ви знайшли? 

— Дівчину, 22 роки.

— Троянда? 

— Не було. — Роздратовано відповів Влад. 

— Значить дві дівчини без троянди, але чоловік з трояндою. Вбивця передивився драм?

— Все можливо, якщо так я не здивуюся. — Влад тихо хмикнув. 

— Бачив, ти написала статтю. Вона вийшла досить емоційною.

— Так. Під час написання я перебувала в стані занепокоєння, адреналіну, страху і в результаті вийшло ось це.

— Знаєш — це дивовижно. Я завжди захоплюся такими професіями як твоя. Автор кожним реченням передає свої почуття, емоції й з цього утворюється, щось дивовижне. 

— Так. Хоча твоя робота не менш цікава. Кожного дня можеш померти звісно, але кожна година проходить в неочікувані можливо зараз ми балакаємо, але через пару хвилин ти поїдеш ловити злочинця який вкрав сумочку дами. — Трішки жартома сказала.

В погляді Влада, щось змінилося і мені захотілося провести по його волоссю рукою.

Бистро зібравшись сказала: — До мене ще є запитання? Чи я можу вже йти додому?. 

— Так. Поки можете йти, але думаю ми ще зустрінемося. 

Викликавши таксі бистро добралася додому. На годиннику вже було близько 00:00 тому прибравши своє робоче місце, ввімкнула торшер та відклавши всі думки занурилася в нову чудову книгу.