Глава 4

Підійшовши до квартири помітила, що двері не замкнені, хоча я впевнена, що закривала їх. Дихання почастішало, а серце хотіло вирватися з грудної клітки. 

Розвернулася та поспіхом почала набирати номер Владислава Ігорьовича. 

— Слухаю. 

— Хтось в моїй квартирі. — Почала поспіхом говорити. 

— Зараз буду. 

Через 5 хв біля мене стояв Владислав та ще 5 чоловіків у формі. 

— Ви не чіпали дверну ручку після того, як зрозуміли, що у квартирі хтось є? — Запитав низький чоловік після обшуку моєї квартири.

— Легким дотиком. Встигла поверхнево доторкнутися, і помітила щілину у дверному отворі. Посеред розмови до нас підійшов Владислав по дорозі який знімав білі рукавиці.  

— На ручці слідів не знайдено, квартирі ніби все нормально, але потрібно, щоб Ванесса перевіряла наявність всіх речей можливо то був просто грабіжник. 

Кинувши головою попрямувала наверх. Відчуваючи за спиною присутність ще однієї людини зрозуміла, що то Владислав. 

— Кому потрібно було вламуватися в мій простір, якщо раптом це був не просто грабіжник? — Запитала з ледь помітним тремтінням в голосі.

- Є багато причин. Можливо хотів залякати, обікрасти або ж убити, але останній варіант з найменшим шансом. Якби та людина хотіла вбивати вона б це зробила та вистежувала вас.

І тут пригадаю як після смерті Марії відчувала, що за мною хтось спостерігає. 

— Але.. якщо мене вже вистежували? — Після похорону Марії мене це відчуття не покидало пару днів. 

— Все можливо я вам обіцяю правду буде розкрито. — Впевненим голосом сказав чоловік. 

І чомусь я йому повірила.

— Дякую, що приїхали, Владиславе. 

— Можна просто Влад, Ванесса. 

Мої щоки забарвились в рожевий колір. Сподіваюся Владислав точніше Влад цього не помітив. Відігнавши свої думки почала відкривати двері, але зупинив чоловічий голос позаду.

— І до речі замініть замки або якщо є можливість переїдьте на деякий час в інше місце. 

— Так, обов'язково зміню замки. — Досить сором'язливим голосом сказала. 

Зачинивши двері зрозуміла, що з'явилося натхнення написати статтю. 

16.03.2024

Правда буде розкрита

Чи справді злочинці повертаються на місце злочину? Можливо. Чи кожна жертва благає, щоб його відпустили? Ні!. 

Про що думали жертви коли розуміли, що кінець скоро? Або в них взагалі не було можливості подумати? 

Багато запитань на які зможе дати відповідь тільки вбиця. До речі, що відчуває вбивця під час очередного знущання над невинними людьми? захоплення від своїх дій? Смуток, радість або найгірше. Нічого?

За якими чинниками обирають наступну жертву? Тривожність, любов до троянд, невинність? А можливо все відразу?

Наразі запитань як і жертв багато, але це тільки початок.