Прапор

Підіймається прапор серед руїн зруйнованих міст. Його колихатиме вітер, рватиме без жалю, але він стоятиме вірно. Відчизно вставай! За заповітом Шевченка, любий мій край, вставай і борись, за волю, за правду, й життя. Без болю, без жару й вогню немає життя. Заспіваємо пісню й крокуємо в бій. Хай тіло тремтить від страху, але ми повинні постати проти війни.

Підійметься прапор, заглЯне у очі, і скаже, ніжно й суворо шепоче, - «Чому ти сидиш? Україно вставай! Хай вітрами поля перетнуться, а ти встань і борись, і борись до кінця, бо не буде волі без бою і болі». І піднялась Україна, поглянула ворогу в очі. В очах її не страх, не відчай, в душі людські, що життя віддали за Відчизну. Ненько, батьківщиною моя, я благаю встань і борись. Бо сльози сиріт вже кров'ю омиті, бо поля і степи вогнем оповиті, бо міста вже труною лежать. Вставай і борись, моя Україно. А прапор стоятиме вічно.

Анастасія Мазуренко

Подобається

#1376 в Сучасна проза

У тексті є: україна, незалежність

Відредаговано: 28.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись