7

7

Через кілька годин космольот підлітав до точної копії Землі.

- Скануємо планету. Повітря. Все безпечно. Сідаємо. - скомандував Сарат.

- Підождіть! Цього недостатньо! - крикнула одна жінка з команди. - Нас покликали, бо щось трапилось. Перевірки цієї недостатньо.

- Лікарю, ми це відпрацьовували на тренуванні. Я дію по інструкції. - пояснив капітан Сарат. - Продовжуємо.

Вони посадили корабель. Далеко від них виднілася піраміда, у якій також світилася верхівка, але навпаки: синє світло виходило, а жовте заходило в саму піраміду.

Частина команди вийшла на поверхню у скафандрах, хоча всі прилади показували, що все безпечно.

- Ось бачиш, Соломіє, я тебе послухав. - звернувся Сарат до тієї лікарки. - Не звертаючи уваги на прилади, які показують, що все безпечно, ми вийшли на поверхню у захисті.

- Дякую, Сарате. - вимовила Соломія.

Разом з ними вилетів мобільний транспорт, який міг й літати та їздити.

- Тут поруч нічого не має. - повідомив один чоловік з команди.

- Терезо, чому ти не в захисті? І як ти сюди потрапила? Ти ж не збиралася разом з нами у вихідному відсіку. - здивувалася Соломія, коли поруч себе побачила її

- Я можу проходити крізь стіни. - пояснила вона. Я ж привид. Мені віруси не до чого.

- Але в тебе я зафіксувала у тебе серцебиття та інші ознаки того, що ти не привид. - нагадала лікар Соломія привиду.

- Але ж я продовжую проходити крізь стіни. - пояснила Тереза. - Отже віруси не повинні на мене впливати.

- Ти можеш їх принести у собі, бо твоя фізіологія працює як у живої людини. Ти нас підставляєш. - наполягала Соломія.

Але Тереза, демонструючи свою нелюдяність, замість того, щоб піти пішли, попливла у просторі як привид.

Але зупинилась, ставши на свої ноги в червоних туфлях, коли з піраміди, яка розкинулася перед ними, припинив виходити синє світло, а жовте припинило заходити у верхівку цієї повної копії піраміди Хеопса.

- Там хтось є! - крикнула Тереза. - Там чоловік в білому з жінкою в синій сукні.

На горизонті виднілася помаранчева планета, два перехрещені кільця та зірка з якоюсь зоряною туманністю.

- А ось і місцеві! Треба в них запитати, що трапилось, навіщо вони нас кликали та чому перестали передавати та отримувати дані через світло. - сказав Сарат.

- Перестали передавати та отримувати світові дані, бо ми вже прибули сюди. - Пояснила Аніла.

- Логічно. - погодився капітан. - Але я хочу, щоб вони самі мені про це сказали.

Члени команди, які вже знаходилися ззовні, сіли до мобільного транспорту та полетіли до тих двох, які розгулювали в пустелі біля піраміди.

Але вони, ті двох, чоловік у білому та жінка в синій сукні, чомусь віддалялися, коли до них наближалися.

- Це ілюзія. Колективна ілюзія. Їх насправді немає. Це зображення, яке постійно від нас віддаляється. Як голограма. - пояснила жінка з команди.

- Дивно. Давайте тоді у піраміду заглянемо. Бо наші розвідувачі не зафіксували жодної живої душі на планеті. Залишилося тільки це місче, щоб перевірити.

Вони зупинилися перед входом у піраміду.