Спадкоємці Рівноваги

Прожила я на околиці Великого лісу довгих сто вісімдесят п’ять років. Хоча з моїм безсмертям та вибриками дітей цей час пролетів аж надто швидко.

Ер і Фед росли швидко, як для демонів. Уже у двадцять років їхні нарости змінили колір із тілесного на чорний, і колір їхнього волосся так само змінився: в Ера з’явилися світленькі пасма, у Феда - темненькі. Вони були й відображенням, і повною протилежністю один одного. Ер був… Князем Темряви, другим після своєї молодшої сестри, а також чудово взаємодіяв із льодом та іншими «холодними» стихіями. І здавалося б, характер у нього теж мав бути черствим та холодним, але ні. Це чудо як не зламає щось або впаде звідкись, так відчинить врата куди-небудь, і при цьому йому все цікаво й усе треба знати. А якщо він із кимось зчепиться в бійці, а це траплялося досить часто, то його опонент ніколи не вийде живим і сухим із води. Фед же, навпаки, володіє блискавкою та громом зі світлою складовою й усіма видами «теплих» стихій, але характер у нього спокійніший, ніж у лінивця. Він міг годинами сидіти над дитячими кубиками, перекладаючи їх доти, доки не засне на цих кубиках. У бійках він ніколи не брав участі з тієї простої причини, що йому це нецікаво й «немає жодного резону витрачати на нього ману, щоб довести свою перевагу, він у будь-якому разі програє». Ось так от. Та незважаючи на це, діти були дуже дружніми й ніколи один із одним не сварилися.

Одного разу, на чергову річницю війни, я після відвідин палацу повернулася додому й бачу картину: ці два дрібних оболтуси сидять над книжками з трирічною людською дитиною. Коли я впізнала у ній Аксинью, я думала, що сивиною вкриюся або взагалі сердечний напад схоплю, незважаючи на безсмертя.

— О! Ма! Дивись! Це наша сестра! Молодша! Ма! Скажи, вона гарна?! Так?! Так?! Так же?! — почав стрибати навколо мене Ер.

— Так, Ер, синку, перестань стрибати, вона ще зовсім кроха, ти можеш її налякати. — Ер одразу став як укопаний, а на його обличчі з’явилося чисте нерозуміння.

— Але… Вона ж наша сестра! І теж сильна!

— Звісно сильна, з цим ніхто не сперечається, але сили в кожного пробуджуються в різний час. Ви з Федом вже можете спокійно контролювати свій елемент, а вона може навіть не знати про те, що в неї є сили. Розумієш?

— У-у-у, так.

— Але, хлопчики, звідки ви її привели?

— Нам мама допомогла! — в один голос видали діти. Так, до слова, мене вони називають «Ма», а свою справжню матір - «Мама». Не знаю, як вони це зрозуміли, але вони мене так називають із самого початку. Доля ночами забирає їх у Міжсвіття? Чи може це бути відповіддю на запитання, чому діти так швидко ростуть? Та це зараз неважливо. Вона допомогла їм зустрітися з їхньою сестрою. Ймовірно, вона перебувала в небезпеці. Великій небезпеці.

— Мама значить, добре, — я підійшла ближче до дівчинки й присіла, щоб бути з нею на одному рівні. — Дитино, як тебе звати?

— Синя!

— Синья, яке чарівне ім’я! А скільки тобі років?

— Восімдесят!

— Ого! Так ти зовсім велика! А що сталося, коли по тебе братики прийшли?

— Прийшов мій тато! Він був зли-ий!

— Вона була в темниці з виснаженням і голодом, — флегматично видав Фед, спокійно гортаючи книгу з бойової магії. А я конкретно випала в осад, заперти власне дитя в темниці?! Нагуляв, так ще й викобелюється! Заберу її собі. А що? Я цілком потягну трьох дітей. Ну людина, і нехай, моєї магії буде достатньо, щоб приховувати її зовнішність. — І мама сказала, що ми не можемо забрати її сюди. Бабці за нею стежать, — бабці, до слова, це верховні світлі богині.

Так і Верховна рада тут замішана. Коли я була там востаннє, мені дуже «пощастило» їх зустріти. Вони контролюють буквально весь пантеон, намагаючись загребти до своїх рук і Темний його бік, але Темрява не здає позицій. Вони й мене прогнути намагалися, змусивши Долю віддати їм мою нитку. Так, вони контролюють усе через нитки, що плете Доля. Але моєї нитки вони не знайшли й не на жарт розлютилися, брюзжали так, що аж вухо заклало. І саме тоді я зрозуміла, навіщо Доля тоді вклала в мою руку золоту нитку - я єдина серед них можу контролювати свою долю, що робить мене ідеальним прикриттям для дітей Долі. Дітям Верховні теж не сподобалися, тому їх майже всі величають «бабцями».

— Тц… Добре. Ви її погодували?

— Так, тітонька Шаллея нещодавно приходила й принесла продуктів. — Шаллея - це дроу, з якою я домовилася про постачання продуктів. Вона з чоловіком Лайденом тримають невелику ферму неподалік, тому, коли я іноді затримуюся, вона доглядає дітей. — Але ми її не купали.

— Добре.

Коли я купала це бідне дитя, вона мені розповідала все підряд. І про те, що вона донька лікарки з відомого роду Смарагдових, який славиться своїми лікарями, але дуже бідний; і про те, що її тато дізнався про неї, коли мама пішла в інший світ; і про те, як її зведений брат таємно про неї піклується, хоч батько дуже гнівається; і про те, що батько вважає її більмом на оці… Як мені в цей момент захотілося його трошечки прибити, словами не передати. Бідна дитина. В усіх дітей богів така важка доля? Важко тоді уявити, як жив Міха, ховаючись від Верховних. Після купання дівчинка одразу заснула, і я вклала її у своїй кімнаті. І поки я вкладала її в ліжко, у двері почав хтось ломитися. М-м, Верховні спустилися в «гнійну яму»? (Так Верховні ласкаво назвали світ, за який я відповідальна.) А от і ні, це всього лише Міха.