Війна

Цього вечора хол і довжелезний коридор адміністративної будівлі були з’єднані й заповнені загиблими мирними жителями та студентами… Я беземоційно йшла рядами, сподіваючись не побачити когось знайомого, але моїм сподіванням не судилося збутися. У рядах загиблих я побачила й сімейство Юніс - вижила лише Хелена з Кальясом, який просто чудову проявив себе як бойовик; так само тут була й Флав з Ер, в обох були знівечені руки й деякі частини тіла - вони намагалися захистити бодай когось; Ал сидів і ридав над трупом своєї дівчини; так само в цих рядах був один із моїх підопічних - Неєвіус - над ним стояв осунутий Деєделус, вони були найкращими друзями з самого дитинства; Іутерна була сильно скалічена, наскільки я знаю, вона осліпла на одне око… Аля, яка йшла поруч зі мною, знепритомніла, і її забрала магістр Амелтея. Двері до зали розкрились, я здригнулася й побоялася розвертатися. Я вперше в житті боюся побачити ще одне бездиханне тіло на ношах… Хтось поклав мені руку на плече. Бренн у військовому мундирі, а за ним - Даріус. Щокою скотилася сльоза. Бренн притягнув мене до себе, а я розридалася як дитина.

Не знаю, скільки я ридала, але плече Бренна було наскрізь мокре… Вперше я оплакую чиюсь смерть. Вперше. Усе це зі мною вперше. Я сама вбивала, то чому ж я так реагую? Я так сильно прив’язалася до цих демонів? Так сильно розслабилася й забула про обережність? Не знаю…

— Саша… — тихо покликав Бренн, перед цим вивівши мене з тієї зали. — Ти як?

— Паршиво, Бренн, дуже паршиво. Багато хто з наших сокурсників загинув і лежить за нашими спинами. Сьогодні їм спиляють нарости й спалять тіла. Ти думаєш, мені буде добре після такого?

— Я… розумію. Чесно кажучи, я дуже боявся побачити там тебе… У Даріуса досі руки трусяться. А… де Аля? — він зблід.

— Навіть не думай про таке! З нею все добре! Вона знепритомніла, магістр Амелтея забрала її до лазарету.

— Слава Праматері… — він видихнув і скуйовдив волосся.

— Я так розумію, ельфи розпочали війну, — Бренн лише мовчки кивнув. — Чому? Усе ж було добре…

— Юний князь прагне одноосібного правління на материку. Інформатори донесли, що він навіть кудись прибрав сестру. Або замкнув у темниці, або взагалі вбив.

— На які райони він ще напав?

— Здебільшого на східні й чомусь на універ. Швидше за все, щоб відвернути увагу. І вони почали стягувати війська на північному сході. Алессто попереджені й готові до нападу… Саша, прошу тебе, благаю, не лізь на рожон і не йди на поле бою. Крім тебе та професорського складу, ніхто не зможе захистити стіни універу й кордони міста.

— Ти ж мене знаєш: я не зможу залишатися осторонь, якщо це торкнеться мене чи моїх близьких.

— Я знаю, тому Аля залишається з тобою, а твоя сім’я найближчим часом буде евакуйована до столиці.

— А як же решта? Як бути з тими, хто не може себе захистити в тих же селах? — він… промовчав. — Я не буду тобі нічого обіцяти, Бренне. Якщо я відчую гостру потребу в моїй присутності на полі бою, я піду туди без вагань. Я піду провідаю Алю.

Лазарет теж був переповнений пораненими, і в усіх як у одного - опіки від світлої магії. Аля сиділа й ревіла на найдальшому ліжку у кутку. Я одразу ж підбігла до неї.

— Аля, Алечко, рідненька, чого ти плачеш? — вона подивилася на мене й ще дужче розридалася. — Аля? Сонце моє, скажи мені, хто тебе образив? Я його вмить на шматки розірву, хто б це не був.

— Я… Я…! Я вагітна!!! У-а-а-а!!! — мене ніби обухом по голові оперіщили.

— Як…? Хто цей смертник? Тільки не кажи, що це той блохастий… — судячи з її реакції, це саме він. Тільки цього нам зараз не вистачало.

— Що мені тепер робити?! Якщо батько дізнається, він вижене мене й позбавить титулу…! Він… Він може вбити мене! І дитину! — у неї почалася істерика. Я міцно її обійняла й почала гладити по спині, заспокоюючи.

— Тш-ш, тихіше, тихіше… Нічого. Виженуть - житимеш зі мною. Позбавить титулу - Бренн дасть тобі новий за всі твої досягнення. І хай тільки спробують до тебе підійти… Усе буде добре, я тобі обіцяю… — Десь за годину вона заспокоїлася й разом зі мною дійшла до гуртожитку. — Як бути з тим псом?

— Не знаю… Тут його ніхто не прийме, а мене не приймуть там. Ти мала рацію: я там буду всього лише доповненням ватажка й не більше. Я бачила, що в його батька було три дружини, і всі вони були змучені тим життям.

— Ти не збираєшся в Карсан? Бодай ощасливити того покидька.

— Ні… Це моя дитина, і крапка.

— Правильно… Мать твою… — я втомлено завалилася на ліжко. — Ще й війна ця. Бренн не пускає мене на передову, каже, щоб я не залиашала стін цього міста, і що тільки я з магістрами можу захистити місцевих.

— У чомусь він має рацію… Але він усе ще забуває, ким ти була в минулому. Мені здається, пусти тебе на передову - і від ельфів ні сліду не залишиться.

— Пф, звісно. Не перебільшуй… Якщо так і далі піде, тобі буде небезпечно тут перебувати…

— Я вже зрозуміла, що ти хочеш відправити мене у свій маєток, але ні - я залишуся тут. Те, що я вагітна, не заважає мені лікувати поранених.

— Ха-а-а, як хочеш, тільки, прошу, бережи себе й дитину.

….