Початок проблем

Після відкриття всіх джерел нас повернули додому. Не сказати, що магістр Аббадон був нам казково радий, але він вдав. Аля спочатку дуже сумувала й часто замикалася в собі, тому на практику та на канікули я вирішила забрати її з собою. Бренніус із Даріусом також були дуже раді нашому поверненню. Особливо Бренн, який вже біля пентаграми почав мене допитувати щодо ельфів. Тому я швиденько втекла до ректора й попросила мене з Алею одразу на практику відправити. Магістр із радістю погодився й особисто переніс мене з Алею до магістра Амелтея на Землю. Магістр Алессто, який, не відомо як, підслуховував за дверима, був ду-у-уже проти, але:

— Магістр, якщо Я чогось хочу, я доб'юся цього будь-якою ціною. У даний конкретний момент я хочу, щоб моя подруга була щасливою, а ви й ваш батько цьому не сприяєте. Так що... Я її забираю! Усього найтемнішого!

— Студентко Латгардісс!!!

— Саша? Щось ти цього разу зарано... — ми з Алею вивалилися прямо перед ногами магістра Амелтея. — А це хто з тобою? Вау, невже Алессто випустили своїх дітей за межі того світу?

— Ні, можете вважати, що це викрадення.

— Так і знав, що ти промишляєш викраденням дітей... Тц-тц-тц...

— Та ну вас...

Загалом, цього року ми відривалися як могли, і нам було дуже весело рівно до того моменту, коли треба було повертатися. Перед поверненням я чомусь різко згадала слова Міха, і веселощі як вітром здуло.

— Саша? Чого ти? Ми ж уклали з ельфами договір і набіги припинилися.

— Звідки ти знаєш?

— Я подивилася спогади Бренна. Я боялася, що він розповів про мене батькові, але, на щастя, про мене навіть ніхто не згадав.

— Усе одно лячно. Мало що їм у голову спаде.

— І то правда. Але треба сподіватися на краще.

— Добре, ходімо чи що, поки по нас особисто твій брат не прийшов.

Шостий курс. Він був набагато спокійнішим, ніж я очікувала. Ельфи й справді втихомирилися, і від них не було жодних новин. Особисто я вважала це дуже підозрілим, а решта казали, що в мене вже параноя почалася. Так, я майже весь вільний час проводила на астрономічній вежі, вдивляючись у горизонт і нічого. Але ж чуйка сиреною вила про небезпеку...

— Саша... Ти знову тут, не збираєшся проводжати випускників? — учергове мене тут застукав Роф. Він теж тут частенько бував, бо це єдине місце, де можна сховатися від його фанаток. Він після ініціації вимахав як на дріжджах, навіть більшим за Октозавра став.

— А що їх проводжати? Октозавр до воріт не зможе дійти, чи що?

— Ну, хто його знає, одягненим точно не дійде... — так, виявляється, у місцевих студентів є традиція просити у випускника якусь річ на пам'ять. І особливо віддані фанатки Октозавра планували його роздягти. Я в купальні чула, що якась цілителька на його труси націлилась...

— Його проблеми.

— А Бренн?

— А він що? З ним королівська варта.

— Чув, його нещодавно остаточно визнали кронпринцем і йому повернули ім'я його роду.

— Так, тільки він захотів подвійне ім'я роду. Усе ж королева чимало зробила для того, щоб він став кронпринцем.

— Легендарна жінка... Моя мати її фрейліна, до речі.

— О... — і тут до мене дійшло. — То Бренн про тебе від самого початку знав?!

— Ага.

— І він нічого не міг зробити?!

— Ну, як ти могла помітити, він досі під абсолютним контролем вищої аристократії. Багато хто все ще вважає його недорозвиненим.

— Тц, політика ця ваша...

— О-о-о-о!!! Ось вона!!! — загорлав на вухо Октозавр, якого тут навіть близько не було. Він схопив мене під руку, а з іншого боку точно так само зробив Роф... І вони одночасно ухнули каменем вниз.

Коли ми приземлилися, я думала, що все-таки пізнаю тонкощі некромагії й упокою їх. А потім воскрешу й наново упокою, і так разів із десять.

— Ви-и-и...

— Ми! Усе ми! Ми йдемо на вечірку! І ти з нами!

— Козли, навіть заперечити не можу.

— Бу-бу-бу! До речі, ти не п'єш. І Аля, і Терра, і всі ті, з ким ви тоді спалили кілька таверн.

— Даріусе... Скажи мені, сонце моє ясне, чому ти досі одягнений? Мені здається, це треба виправити... І труси твої вигідно продати можна... А ну йди сюди! Куди побіг?!

До речі, вечірка тоді знатна вийшла, тепер не тільки мені з дівчатами вхід у таверни був закритий, а й кронпринцу з його близькому оточенню також. І не тільки в таверни... Кхм.

Так весело й закінчився шостий курс. Нас відправили в інший світ, знову в Карсан, до речі, чому була безмірно рада Аля, а випускників серед нас вже не було. В них тепер інші турботи, їм треба пройти випискну практику і захистити її. І в Карсані нас ніхто не чекав і не зустрічав... Дивно. П'ять років минуло, а вони про нас уже забули? Непорядок!

— Тц-тц-тц! І де всі? Де срібна доріжка? Де фанфари? Де блохастий, зрештою? Тц-тц-тц...

— І правда... Але подивися навкруги, усе так змінилося...