Карсан

Вийшовши з порталу, я дещо замислилася: з чого я починала в Адіані? З основних постулатів виживання? Хм, так. Саме з них. А одне з головних правил виживання - це інформація. Отже, мені пряма дорога до бібліотеки, але спочатку треба знайти своїх. І, здається, я це зробила швидше, ніж очікувала. На сходах величезної будівлі, судячи з усього, нашого нового навчального закладу, сиділа Аля, спирався на перила Бренн, біля них бідкався Октозавр, а поруч із Алею сидів дехто дуже схожий на людину, от тільки розміри цього чоловіка були як у демона, та ще й смерділо від нього псиною.

— Я не розумію, чого ви тут так дружно чекаєте? Просто як вірні пси, — сказав цей недочоловік. Схоже, це перевертень. Фу, як же смердить.

— От і я не розумію! Вона відправилась на Нульовку понад три місяці тому! І все ще не повернулася! — Октозавр так активно їм жестикулював. Аж цікаво. Щось він надто часто в мені сумнівається... Підійшовши ближче, я стала за його спиною й подала іншим знак, аби мовчали й не подавали вигляду. — А що це означає? Це означає, що вона вирішила втекти! Як і Френк! А може, й разом із ним, він же її куратор.

— М-да, Октозавре, я завжди тобі казала, що думати тобі не личить, а ти все продовжуєш і продовжуєш. Марна це справа, знаєш?

— С... Саша? — він повільно обернувся.

— А що? Не схоже? Чи ти мене вже забув? Так зараз нагадаємо!

— НЕ ТРЕБА!! — загорлав цей дурник і відскочив від мене міарів так на п'ять. Пф.

— Ну-у о-от. А я вже думала попрактикуюся, а ти... — я зістроїла ображену мордочку й відвернулася від нього. Решта розхохоталися, і Аля, підхопившись зі сходів, радісно мене обійняла.

— Де ти була так довго? Ми вже думали покинути цей світ і йти тебе шукати.

— О-о-о, так, Даріус пішов би. Насправді вся моя відсутність зайняла не більше трьох-чотирьох годин, це все через різницю континуумів. — з-поміж них усіх здивованим був лише той перевертень, який не розумів, про що йдеться. Його емоційний фон так рябрів, і переді мною просто-таки гостро постало питання: «Зжерти його, щоб не мучився, чи залишити й помордувати самій?»

— Сашо. Його чіпати не можна, — вона пильно поглянула мені в очі.

— Не копайся в моїй голові. Бр-р-р. Коли там уже блоки будуть у програмі?

— Ну, все, ми тебе дочекалися, тепер нам треба повертатися, — сказав Бренн, забираючи з собою Даріуса.

— У сенсі повертатися?

— Батько нещодавно зв'язався зі мною й сказав мені з Даріусом негайно повертатися після твого прибуття. Ти принесла якісь новини? Чи...?

— Заспокойся. Усе нормально. Я знайшла рішення проблеми. Тож можете спокійно вирушати.

— ... Добре, — Бренн важко зітхнув і лише потім відповів. Він якось дивно на мене поглянув, розвернувся й разом із Октозавром пішов до пентаграми. Тю.

— Саш, а що на тобі вдягнено?

— А, це традиційний одяг світу Дан... Данда... — аби вимовити цю назву, треба зламати язик і мозок... — Можна я не казатиму назву цього світу? Я ж собі язик зламаю.

— Пф, ти що? У ельфів була?

— Так, — Аля спочатку мені не повірила й аж відступила від мене. — Я правда була в ельфів, щоправда, опинилася у них абсолютно випадково.

— По-моєму, у тебе все абсолютно випадково.

— Ну, не ми такі — життя таке.

І ось так, дружньо перелаюючись, ми пішли до корпусу, а за нами тихо йшов той підозрілий перевертень. Ой, не подобається він мені... У гуртожитку ми з Алею ділили кімнату з двома дівчатами з цього Інституту, Інституту магічних здібностей імені Араана. Одна з них була з факультету некромагії, а друга - з факультету святих лицарів. Не найкраще поєднання, якщо не найгірше, проте ці двоє були найкращими подругами. Дивовижно. Одразу після мого заселення мені треба було пройти розподіл. Аля, як і очікувалося, була на цілительському.

Розподіл був стандартним, тобто як і у нас, через сферу. Тільки у них тут ця сфера вдвічі більша, і прикладати треба дві долоні, як вони сказали, для точнішого визначення здібностей.

— Хм... — замислився директор цього закладу, а пара професорів витріщили на мене очі так, ніби побачили високорангову нечисть. — Студентко, а на якому факультеті ви навчалися у вашому світі?

— Бойовий експериментальний з ухилом на стихії.

— Хм... Так, це безперечно бойовий стихійний... Загалом, скажу прямо, аби не лякати вас. У вас дуже багато стихійних відгалужень, і доволі сильних. І видно, що ви добре розвивали кожне з них. Також у вас присутнє відгалуження Темряви, що сигналізує про те, що ви претендуєте на місце некроманта-бойовика, і ще у вас є так звані благословення Богів. А саме Бога часу, смерті та Темряви. І чомусь ви нещодавно отримали благословення столітнього лісу ельфів. Ви... хто ви взагалі? — знаєте, професоре, я тепер і сама не знаю... Зроблю вигляд, що так і треба.

— Я демон, професоре.

— Я так розумію, у всіх сенсах цього слова. Що ж. Ваш основний факультет бойовий зі стихійним відгалуженням. Також відвідуватимете заняття з бойової некромантії. Згодні?

— Так.

— Тоді можете йти.

— Добре, професоре. А можна запитання?

— Яке?

— У бібліотеці студентам доступні всі книжки?

— Ні, там є секція зі спеціалізованою літературою, і для неї потрібен письмовий дозвіл від професора.

— Хм... А як я можу отримати цей дозвіл?

— Чи можу я запитати, для чого це вам?

— Мені потрібна вся інформація про джерела чи місця сили, чи як воно у вас тут називається. — Професор напружився. Ну, так, я б теж напружилася, адже джерела для кожного світу - це як скарбниця для дракона та серце для людини. — Випереджаючи ваше запитання та зайві підозри, ми отримали сигнал про допомогу з вашого світу. Не знаю, наскільки пізно для вас він прийшов, але ось я тут саме з цієї причини. — Якщо спочатку професор був приголомшений моїми здібностями, то це взагалі вибило його з колії: кімната одразу ж наповнилася ароматом розгубленості, недовіри та ноткою надії.