Ні, не чекали

Після того як я повернулась з практики та канікул, я думала ректор з Бренном мене прикінчать прямо там, в телепортаційній. Вони так кричали, що аж вуха закладало. Потім позаду мене в пентаграмі спалахнуло світло і в прямо в її центрі з’явився шматок папіру, складений навпіл. На верхній стороні було написано: «Ректору Університету імені Люцифера королівства Айдан, світу Адіан, магістру Гектору Люциферу Аббадону». Дивно, я вже хотіла відкрити і подивитись від кого це, але в мене вирвали цю бумажку з рук. І ладно! І дуже треба! І зовсім не цікаво!

— Міххаело Ікстлі просить вибачення за те, що вирвав вас, студентко, з порталу…

— А я казала, що сама б там добровільно не залишилась! А ви…! Фі!

— Добре, забули вже. Можете йти… — я вже гордо задрала голову та занесла ногу щоб так само гордо піти, як ректор знов підвищив голос: —АЛЕ! Якщо ще раз щось так вичудите…!

— Та зрозуміла я, зрозуміла…

Аля також нормально так сварилась, але навідміну від ректора з Бренном, вона зрозуміла мою ситуацію. Щось якось не подобається мені початок мого п’ятого курсу… Тьху, весь настрій зіпсували. Щось мені підказує що цього року щось відбудеться… не добре…

А моя чуйка мене ні разу не підводила… Ех…

Перший це сталось посеред сесії, під час екзамену. Надворі щось так потужно торохнуло і будівлю затрусило. Я вже подумала, що це ельфи напали та вибігла у двір, викликаючи на ходу зброю. Багато бойовиків із старших курсів взяло здумали так само як і я, і також були у дворі в повній бойовій готовності. У дворі стояв величезний стовп пилу і нічого не було видно. Потім з цього пила вийшла дівчина-людина в шкільній формі… Що тут забула людина?! Але це питання відпало, коли розсіявся пил і ми побачили міст. На напіврозваленому мості була випалена пентаграма переносу. І ця пентаграма була рази в три більше ніж та, що була в нашій телепортаційній. Що тут, в біса, відбувається?! Я змінила пушку на автомат з лазерним прицілом. Нещодавно підійшовший Бренн хотів вийти вперед, але я разом з Октозавром перекрили йому путь.

— Саша, Дар, пропустіть.

— Ні. Вона може бути небезпечна. — відізвались ми з Октозавром майже одночасно.

— Як ця людина може бути небезпечна? В неї немає зброї і подивіться на неї, вона розгублена.

— Тобто ти хочеш сказати, що ця величезна випалена бойова пентаграма переносу та напівживий міст, який стояв тут ще за часів заснування, для тебе жарт?

— Саша, не утрируй. Подумаєш, міст, його можна відбудувати. Пропустіть.— щось він якийсь підозріло наполегливий, його ніби тягне до неї.

— Ні. Де магістр Аббадон?! Де взагалі всі викладачі?!

— Евакуюють молодші курси.

— Та ти що?! Що ж нам може зробити проста розгублена людинка?!

— Ха-а-а, Саша… Просто пропустіть мене до неї.

— Студентка Латгардісс! Студента Інфарналеса до неї не підпускати! На вас розвідка! — пролунало по всьому університету захеканим голосом ректора.

— Чув, Бренн? Стояти. Не ворушитися! Октозавр, тримай його. — поки Бренн стояв фиркав та закатував очі, я все ще тримаючі гвинтівку наготові повільно підійшла до дівчини. А дівчина тим часом прийшла до тями, як після трансу. — Хто ти і що ти тут робиш?

— Я-я-я… Я… — вона розгублено оглядала все навколо і не могла чітко відповісти. Судячи по зовнішності, а саме чорному волоссю, чорних вузьких очей та мініатюрного тіла, вона японка з Нульовки. Но яким чином вона примудрилась привести в дію пентаграму такої мощі? Може вона намагалась заключити контракт і випадково перенеслась сюди? Це кого ж вона тоді намагалась викликати? Короля чи що? — Я Нанамі…— Точно японка. Я відізвала зброю.

— І як ти опинилась тут, Нанамі?

— Не знаю… Ти… Кассандра Латгардісс? — Звідки вона знає моє ім’я? — А позаду тебе принц Бренніус? — знову викликала зброю. Але в цей раз Макаров.

— Звідки ти нас знаєш? — вона подивилась на пістолет і незадоволено насупилась.

— В тебе не повинно було бути цієї зброї… Тебе взагалі тут не повинно бути, хто ти така?

— В мене до вас зустрічне питання, юна леді! — з-за моєї спини вийшов запиханий магістр Аббадон. — Студентка, доповісти! Що це був за вибух?

— Вибух відбувся через резонанс енергії. Бойова пентаграма має світлий потік, в той час як в нашому світі переважає темний. Дівчина, Нанамі, опинилась тут завдяки цій пентаграмі. Як вона нею скористалась та з якою ціллю - не відомо. Знає моє ім’я та студента Інфарналеса. Звідки вона це знає мені також не відомо.

— Ясно…— він так зітхнув, ніби йому взагалі нічого не ясно. Хоча чому ніби, так воно і є. — Студенти! Повертайтесь до занять та екзаменів! Нічого тут робити! Магістри заберіть студенті!

Наступні декілька днів метушня навколо цієї Нанамі не затихла, а точніше ця дівчина сама цю метушню наводила: ходила усюди і всім говорила ким вони повинні бути, несла якусь нісенітницю про головну героїню і що її тут чомусь немає, перевернула вверх дном бібліотеку, при чому в прямому сенсі цього слова, вона просто заявилась туди и поскидала все зі стелажів, кажучи що так не повинно бути, а скільки ж мого труда туди було вкладено… Причепилась до Бренна, кажучи йому що він головний герой і він просто зобов’язаний бути з головною героїнею, потім причепилась до мене з Алею, кажучи що я повинна була померти і не повинна бути такою сильною, а Аля повинна бути злодійкою та навчатись на бойовому факультеті, а не на цілительському. Октозавру також говорила, що він повинен закохатись в головну героїню та змагатися з Бренном. В результаті Бренн з Октозавром ховались від неї в нашій кімнаті, бо Нанамі вирішила що вона і є головною героїнею.