Привіт, інший світ!

На наступний дені, після кремації графині, ми з Бренном повернулись до університету. Не знала, що коли-небудь буду рада поверненню до стін навчального закладу. Коли ввійшла до кабінету нашого гаряче улюбленого ректора, змогла з полегшенням видихнути, бо тут немає цих скажених храмовників та того містера ікс. Якого, до речі, я так і не знайшла, я не змогла встановити хто він, скільки б не шастала по палацу… А він-то був єдиний без ряси, значить храм на когось працює і цей хтось явно не з нашої аристократії… Ельфи? Навряд чи, хоча цілком можливо. Фу, все досить про це думати, я не в палаці.

— Саш… Саша!... САША!

— Га?! Темрява, чого ти так ореш?!

— Я тебе нормально кликав, ти не озивалась. Про що ти думаєш?

— Я думаю, що до викрадення Глоса причасні ельфи, да не прості, а з правлячої еліти. — Бренн насупився. Мда, розумію, ельфи зараз болюча тема.

— З чого ти це взяла?

— Коли я відколупувала Глоса з рук висушеного мною храмовника, на поверх піднявся ще один, я не бачила хто це, але я чітко побачила, що він був без ряси. Наша аристократія занадто боязлива, щоб здійснити замах на богообдарованого спадкоємця Люцифера. А ось ельфи… Ха-а, Темрява, не знаю, стільки теорій, ким міг бути той вилупок.

— Мда… Ну, ти зробила все можливе, можеш поки заспокоїтись. До Глоса приставили ще декілька тіней, крім основної. Так що, поки що його безпека забезпечена.

— Хм… Ай! Добре! Все. Я на полігон. — мені треба очистити думки і тренування найкращий спосіб це зробити.

— Вже? Ти тільки приїхала, а вже на тренування…

— Той що?

— Та нічого, чув сьогодні повертається Алессто. І не одна.

— А з ким?

— З братом. Він буде одним з викладачів, Алоїзіуса ж вже немає.

— І тепер він буде вести фіз. підготовку та бойовку?

— Фіз. підготовку так, а бойовку частково. З бойовки він буде вести стихії, а саме лід та воду, та охоронні бойові, наскільки мені відомо.

— М-м-м-м, як добре-то… — я вже уявляю нашу з ним взаємодію.

— Я тебе зрозумів.

По дорозі до рідного полігону, зустрічала рідких, рано повернувшихся студентів та змучених старшокурсників, повернувшихся з практики. Судячи з їх лиць, вони пережили приблизно те саме, що і я – повний пісець.

Коли вийшла до центра полігону, знов занурилась у свої думки. Як би я не намагалась вхопити більше, я все одно не зможу зробити хоч щось в складній ситуації, як було з побігом від храмовників. Я звикла користуватись техніками рук та ніг, а треба розвивати силу думки… І натренувати себе реагувати швидше, бо коли я мало не ніс-у-ніс зіштовхнулася з тим містером ікс, я не змогла швидко зреагувати. Ні, я, звісно, розвернулась та втекла, але це не те, чого б від мене очікував Кеп. І мені все ще не вистачає знань, але більше всього практики. Сенс того, що я прочитала пів бібліотеки у палаці, якщо я не можу використати нові знання практично? Ось і я його не бачу. З чого ж мені почати?

— Складні часи, студентко?

— Ну, як вам сказати, магістр Амелтея, займаюсь самокопанням та шукаю рішення.

— І як воно?

— З моєї точки зору, все погано.

— Чого ж?

— Я недостатньо компетентна.

— Студентко, зараз ви всього лише студентка, незалежно від того, скільки років прожили до цього. Нехай ви і були досвідченою жінкою, яка звикла виживати та чітко виконувати всі поставлені задачі, але зараз ви – юна дівчина, якій багато чому доведеться навчитись та дізнатись. Простими словами, розслабтесь, ви зробили понад можливе, як для першокурсників нашого університету.

— Але…

— Я розумію, студентка, але зараз ви на межі своїх можливостей. Я не рекомендую вам тягнутись за примарними можливостями. І якщо ви хочете і надалі продовжувати тренуватись, то робіть це помірно та послідовно, а не так як в першому семестрі. Ну, освоїли ви суміщення стихій, і для чого? А головне, для кого? Для себе? Сумніваюсь. Так, я спостерігала за вами весь цей час, навіть коли ви були у палаці. На даному етапі ви перевершили всіх, рекомендую вам трохи зачекати на інших, відточуючи вже набуту майстерність. І, випереджаючи ваше питання, ваші здогадки вірні, це був ельф з правлячої еліти з фракцію юного княжича. Всього найтемнішого.

Обожнюю магістра. Взяла та й з’явилась з нізвідки, сказала те, що думає та зникла. Але, як не було прикро це визнавати, вона права. Цей інцидент змусив мене згадати, ким я була і як жила, хоча обіцяла собі відпустити це. І, з приводу моїх вмінь, вона також права, я досягла певної висоти, час зупинитись та тренувати те, що є, а не тягнутись за більшим. Що ж, тренування будуть, але, як сказала магістр, помірні. Але ось мені цікаво, звідки вона знає, що цей вухастий був з правлячої фракції наслідного княжича? Вона також працює на Його величність? Як багато питань і так мало відповідей.

М-да, з таким настроєм роботи не буде. Піду до гуртожитку чи шо, може Аля повернулась. Повернувшись до своєї кімнати з огидною білою стелею, побачила Алю та три величезні валізи, розміром з добрячу скриню, які займали майже весь простір.

— Аля? Ти вирішила спати в скринях? Чи на них?