Чому я про все дізнаюсь останньою?!

— Аха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!!! Саша, знала б ти мою сестру, жаліла б Даріуса… — щось він у підозріло гарному настрої сьогодні, вбив когось чи що?

 — А… Так то вже його проблеми! Хе-хе!

— Ну, ти і язва, Саша… — ображено протягнув Дар, одягаючись.

— Та-ак, Октозавр, я стараюсь! — і тут мені стало цікаво, наскільки я знаю, в Бренна ж брат, а не сестра. — Бренн, а звідки це в тебе сестра, ще й незаконнонароджена?

— Не знаєш звідки беруться діти?

— Тц, йди до Безодні! Знаю я звідки діти беруться! Але ж твій батько король… І цей… — так, це не вкладалося в моїй голові, як король може дозволити собі таке…

— І це нормально. Адолфа просто одна з офіційно признаних.

— Одна із? — їх ще й багато…

— Так, в мене ще три сестри та два брата, і всі вони від різних жінок. — в голові досі не укладається, ніби багатоженства тут немає, в тут таке…

— … Ти теж таким будеш?

— З якого дива?

— Ну, як… Ти ж кронпринц? — так, тут сини майже завжди наслідують образ життя батька, це як культ якийсь. Це написано і Святому Письмі, і в житті я це часто бачу, але по більшій мірі це не так помітно.

— Так.

— Ну?

— Ну, це не значить, що я повинен бути таким самим, як мій батько.

— А… Ну добре.

— Після ЗС я можу тебе познайомити з половиною моїх родичів, якщо хочеш.

— Щось мені підказує, що це сумнівне задоволення, знати твоїх родичів. Твого батька мені цілком вистачає.

— Аха-ха-ха-ха-ха! Повність тебе підтримую!

— І як довго ви ще будете в моїй кімнаті стовбичити? — Дар все ще незадоволено на нас усіх дивився і чекав поки ми всі разом не зникнемо з його кімнати.

— А якщо ми ночувати тут будемо?

— Нащо це?! — він аж злякався від такої перспективи.

— Доленосних цаяриків ловити… — нагадала про себе Аля. Ой.

— А-а-а, так ви за цим шли? А ну, йди сюди, такого тобі цаярика влаштую!!!

— Ой, щось так спати закортіло, а тут якось і не зручно! Аля! Пішли звідси!

Октозавр ще довго кричав нам щось у спину, але мене це більше не цікавило. В цей раз я спала добре і Аля сказала, що я перестала кричати та говорити уві сні. І настав другий день змагань. В цей раз я спокійно зібралась, поїла та чекала своєї черги. Так, я сама не вірила в те, що навколо може бути спокійно та адекватно. Аж нудно якось… Дивилась я із лаштунків на бої ці і зрозуміла, що це схоже на бійку чотирирічних дітей в пісочниці. Хоча, мені здається, що діти б’ються епічніше за цих… навіть не знаю, як їх назвати.

І, нарешті, прийшла моя черга. Нарешті, думала помру від нудьги, тому що дивишся на ці… бої, і аж плакати хочеться. Ми з Джувенелом одночасно вийшли на полігон. По ньому також було видно, що йому дуже нудно.

— Лат-гар-дисс… — він повільно та по складам промовив моє прізвище, так само повільно підходячи до мене.

— Агриппа, невже разом вимовити ще не можеш? Чи маленький ще?

—Хах, Алтхея казала, що в тебе великі надії та плани за ЗС. — він дивився на мене зверху донизу, не дивлячись на те, що він нижче за мене на дві голови. Він не бачить в мені рівного йому супротивника, марно.

— Припустимо.

— Тоді давай так, спочатку мі трохи пограємо, а то тут нудьга смертна, а потім я визнаю свій програш?

— Як заманливо… Але я віддаю перевагу чистій перемозі.

— Який збіг. Тоді… До першої крові?

— Так. Вид зброї?

— Пішли чутки, що ти переплюнула мене в стихії. — почав він здалеку. Зрозуміло, він намагається знайти усі мої козирі, але ні, любий, максимум що я тобі покажу, це короля.

— Та ну? Як я можу переплюнути такого генія, ти ж в Варту Полум’я зібрався?

— Зібрався… А ти куди збираєшся? Невже в Морозну?

— Нащо мені ці відморожені? Ще розплавлю їх ненавмисно… — я призвала свої вогняні ланцюги, а він - батоги з чистого полум'я. Цікаво.

— Палаючі ланцюги? Суміщення?

— Навіть не знаю… Вони завжди такі були. Хочеш подивитися трохи ближче?

Я вдарила першої. Аби його заплутати, я завела перший ланцюг зверху з-за голови, а другий – знизу з-за спини. Перший він відбив, а другий не зміг – він сповив його ноги і він впав на спину. Різко смикнула ланцюг на себе, бо цей вже зібрався вставати. Я не дам йому перемогти мене. Протягла його о полігону, політав трохи. І як тільки я підняла його в повітря, щоб вдарити об землю, він прибив мене до стіни величезною струменем води. Натиск води не послаблювався, тому прийшлась прибрати ланцюги. Думаєш я тільки з вогнем граю? Почала нагрівати ваду, тим самим забираючи контроль над нею. Судячи з його обличчя вода обпекла йому долоні.

— Чорт тебе забирай! Наскільки ж ти гаряча?! — в його очах загорівся азарт.

— О, достатньо для того, щоб спепелити тебе!