Стати сильнішою

Після ініціації пройшов тиждень. В нас з’явилось багато нових предметів, нових викладачів, у деяких нові куратори. Наприклад, у мене.

Алоізіус відмовився вести мене як куратор, і слава Темряві, скажу я вам. Бо тепер замість того ідіота  мене з’явилось цілих два куратори! І вони удвох не можуть вирішити, чия ж я все таки студентка… Перший – магістр Зозіус, викладає фізичну підготовку, володіння зброєю та бойове мистецтво, який заради мене сам навчився володінню вогнепальною зброєю, арбалетами і навіть подивився яке на нульовці мистецтво ведення бою… Так, я також була у шоці, коли дізналась. Другий – магістр Маркус, викладав стихійні перетворення, стихії загалом та, безпосередньо, бойові заклинання. Він тримався за мене тільки через один випадок на парі по переходу в бойову іпостать:

« — Що ж, студенти! Сьогодні деякі з вас вперше приймуть свою бойову форму! А деякі сьогодні зайвий раз в цьому попрактикуються! Кхм, хто мені скаже, що найскладніше в перетворенні? — ми стояли посеред одного з критих полігонів. Криті полігони набагато захищеніше, на відміну від звичайного, та менше. Лави трибун були високо над головами, а нас оточували високі стіни, які, здавалось, обтікали захисний купол.

— Контроль! — вигукнув хтось позаду, нас тут стояли три потоки, тому було дуже багато демонів на один міар цього полігону.

— І так, і ні… Але чому, скажу мені… Студентка Латгардисс! — тц, я ж стояли тихо у сторонці… Прийшлося підходити.

— Тому що найскладніше це не втратити самого себе, коли в твоїх руках з’являється сила, а розум застелюють емоції.

— Вірно… — він підійшов до мене, обійшов по колу, встав переді мною та дивиться. Замислено так роздивляється зверху донизу. Тю. — Ви… слабкий демон, — не зрозуміла. — Ваш колір волосся та колір очей кажуть про те, що ви слабкий бойовий демон. І ви, напевно, дивом тут опинились, — одні кажуть про те, що я страшенно сильна, а цей, що занадто слабка. В них з окоміром проблеми, або з головою. А ті, хто був зі мною добре знайомі та стояли поруч, чуючи маячню цього нещасного стихійника, почали масово кашляти та давитись.

— І-і? До чого тут це?

— Не очікував, що ви це знаєте, — ах, так це був сарказм!... Навіть магістр Джервезіус краще жартує. Ну, так, книги в бібліотеці це особиста колекція Хьюго… Він знов оглянув мене з ніг до голови та цикнув. Зараз хтось отримає по перше число… — Що ж, тоді з вас і почнемо! — яка… честь, — Ви вже призивали бойову форму?

— Ні.

— Пф… Більшого я від вас і не очікував, — і що тут смішного? — Виходьте до центру. Перше і основне, що треба зробити це…? — він розвернувся до студентів.

— Сконцентруватися, — відповіла я, так як решта, здається, зрозуміла, який чудовий в нас магістр. Цікаво, Алоізіус його далекий родич?

— Хм, вірно. Далі. Призвати внутрішнє его, свою силу, звіря, як вам заманеться. Далі спробувати його приборкати, надіти «ошийник» та випустити. Утримуючи ланцюг чи поводи, — в підручнику і те зрозуміліше написано, чим те, що він тільки що сказав. — Студентка, чого ви все ще стоїте? Пробуйте!

Пробуйте так пробуйте. Викликати свою іпостать було боязко, враховуючи те, що Брен не міг мене заспокоїти. Що ж, сказано, значить зробимо. Я закрила очі та спробувала уявити свого «звіря», як сказав магістр. Я не бачила перед собою ніякого звіря чи щось подібне, але перед моїми очами вперто стояв той вогняний вихор зі сну. Значить, це і є моя сила, моя суть… Виходь, вогонь, мій старий друг! Мені стало дуже жарко, ніби мене в баню засунули. Ніколи не любила бані. Значить мені треба приборкати мій власний жар…

— … Студентка?! Ви мене чуєте? — ніби вийшло. Магістр та решта студентів здавались у два рази менші за мене. Я кліпнула. — Так, вона мене чує. Тц, чому мені не сказали, що вона вищий демон вогняного порядку з обдаруванням Темряви?! Студентка! Ви мене розумієте?!

— Так, магістр, — я аж злякалась. Мій голос став дуже грубим, глибоким та з гарчащими нотками.

— Ви зараз розумієте хто ви? — я кивнула. — Спробуйте зменшитись, — я знов закрила очі і ніби стиснула вуглик всередині мене. — О-ось, чудово. Студентка, маю сказати, що ви перевершили всі мої сподівання, — він змахнув рукою і переді мною з’явилось велике дзеркало. Пресвятий цаярик… Моя шкіра стала червоно-помаранчевою; білок очей заповнився Темрявою, через що кривава райдужка здавалась ще яскравішою, та навколо очей з’явились чорні тріщини, як на тому дзеркалі зі сну; нарости стали вдвічі більше та завились назад спіраллю; волосся стало в три рази густіше, що аж порвали резинку та змінили колір на чорний, як було у справжньої Латагрдисс; крила та хвіст стали … потужніше та більше, а мої ноги та руки були сковані кайданами з ланцюгом, і на шиї був залізний ошийник, але ланцюг на ньому був обірваний. Я спробувала розставити ноги максимально широко, ланцюг абсолютно не сковував рухів, так само було і з руками. Про одяг я мовчу… Він ніби і був, а ніби і ні – на грудях був ліф від бікіні на зав’язках та брюки з ременями, на яких кріпилась кобура. Все це виглядало дуже дивно. — А тепер спробуйте призвати вашу зброю, — ну, я і призвала перше, що прийшло в голову – автомат Калашникова. Ось він виглядав звичайним, тільки збільшеним у розмірах. А я тепер з автоматом у руках, схожа на дівчину з американських фільмів… Тільки не зрозуміло до чого ланцюги. Навіщо вони? Що означають? — А тепер поверніть собі свій справжній вигляд, — коли стала нормальною, магістр видихнув. Ну, зате тепер він явно не буде вважати мене слабкою…»