А все так гарно починалось

— Станьте моїми союзниками на взаємовигідних умовах. — ректор дуже напружено мене роздивлявся, але мовчав. Але за ректора відповіла картина Его Величності:

— Ми згодні.

— Що?! Баал, ти в своєму розумі? — так-так-так, отже ректор та король мають дуже дружні стосунки. Пречудово!

— Так, Гек, я в своєму розумі! Коли в нас ще знайдеться можливість найняти людського найманого вбивцю в тілі демона?! — я так розумію, це сарказм. — Сам подумай! Вона студентка, в минулому вбивця, отже вона може бути якісним шпигуном. Це перше. — він виліз з картини… Без корони та пишного убранства, а в простих брюках та сорочці. Все життя обман. — По-друге, я так розумію ви повернутись в той світ вже не змозі?

— На постійне проживання – ні, а ось на скоротечну місію  можу.

— Я це і мав на увазі. Так ось, якщо вона не можу повернутись туди, отже вона залишається тут. А для простої студентки вона дуже багата знає та вміє, розумієш?

— Ні, Баал, не розумію. — ректор виглядав в край невдоволено.

— Який ти вузьколобий! Вона може бути нашою тінню та вірою псиною! Чи не так, студентка? — прозвучало грубо, але так і є. Тому я просто кивнула. — О-ось. — Його Величність хотів вже добавити ще щось, але його перебив ректор:

— Але що вам з цього, студентка?

— А все дуже просто, магістр, мені, як завжди, потрібні гроші та можливість розвиватись.

— А, чи можу я поцікавитись, скільки ви заробляли за одне вбивство? — жваво поцікавився король.

— Залежить від цілі. В середньому до шістдесяти п’яти тисяч доларів.

— А в золоті?

— Приблизно один кілограмовий злиток золота. Не знаю скільки це у вашій валюті. 

— Сімдесят тисяч золотих… Ви мали великий попит у цій сфері… — ректор був дуже шокований.

— Та-ак, дуже, — я згадала ті золоті часи.

— І скільки чоловік ви вбивали в рік?

— Три-чотири, спочатку було і більше, але брала за це менше.

— Кхм. Тобто, двісті тисяч золотих… Це бюджет маленького містечка за два роки, Баал.

— Я зовсім не розбираюсь у вашій валюті, тому на що мені вистачить сімдесят тисяч золотих в рік?

— На придбання будинку в центрі та повноцінне життя.

— Хм, а мене влаштовує. Тоді я можу вже запропонувати свої умови, Ваша Величність, магістр?

— Т-так, давайте. — мені здалось чи голос ректора трохи здригнувся?

— Ви виплачуєте мені сімдесят тисяч золотих в рік, з них тисячу ви відправляєте моїм батькам, дві тисячі даєте мені у вигляді стипендії, а решту на рахунок в банку, який ви мені зробите. Натомість ви можете використовувати мене у будь-яких ваших шпигунських справах.

— Цілком реальні умови… Добре, тоді складемо угоду…

— Я це зроблю!

— Баал…

— В тебе немає стільки грошей! Все! Я, Баал люцифер Аббадон, сплачую вам, Кассандра Латгардисс, сімдесят тисяч золотих в рік, з них кожного місяця тисячу золотих відправляю вашим батькам, дві тисячі вам у вигляді стипендії, решту буде на вашому накопичувальному рахунку. Натомість ви, Кассандра Латгардисс, служите мені та моєму брату. Гектору Люциферу Аббадону, поки не закінчите університет. — над нашими стиснутими руками блиснула блискавка. Хе-хе, так вони ще й брати. Це ще краще ніж друзі! — Все, студентка, ви задоволені?

— Цілком! А тепер ма-алесеньке проханнячко, не звільняйте поки Алоізіуса, я його сама доведу.

— Хм… — Його Величність замислився та поглянув на магістра. — А давайте!

— Баал!

— Ну що?! Хай трохи постраждає! — магістр тсикнув та відкинувся на спинку крісла. — Не тсикай! Що ж, студентка, ваша перша місія – довести магістра Алоізіуса…

— До ручки. — додала я.

— Можна і так І, якщо, вам щось буде треба для ваших особливих тренувань, одразу кажіть. — слово «особливих» він виділив. Пф.

— Добре.

— Тоді можете йти! Всього найтемнішого!

— Вам також.

І я вийшла. Як все добре починається! Ух! В приймальні стояли Октозавр з Бренніусом. Один стоїть чорніше грозової хмари, а інший як перелякане кошеня. Блін. Ні, вони мені вже не потрібні.

— Все добре? — підняв на мене очі Бренн.

— Так! Мене не відрахують!

— Ну, тоді добре, відпочивай.

Прекрасно! Просто чудово! В кімнаті спала Аля поверх покривала, мабуть, вона чекала на мене. Я вкрила її своєю ковдрою, все одно мені буде жарко вночі, та щаслива заснула.

♦♦♦

З тієї події пройшло два тижні. Навчання тривало, а все ніяк не могла призвати свою зброю… А через тиждень показ навичок… Е-ех. А все так гарно починалось.

Це було рано-вранці, я прийшла з тренування та пішла в столову. Дівчата, які вже чекали на мене, весело спілкувались між собою. І все було добре до того моменту, поки я не почула про що вони балакають.