Глава третя

Два тижні тому 

-Сьогодні йдемо  в «маямі» і це не обговорюється -  схилившись до мене прошепотіла Саша- девятнадцять,  один раз у житті, і їх треба відсвяткувати так щоб вік не забути, тим паче сьогодні п’ятниця, сама доля веліла- помигуючи бровима вверх вниз  промовила подруга

- Ти мені і про вісімнадцять так казала-  в одночас подавлюю сміх і поглядаю  на лектора пошепки відповіла  я. 

-Звичайно, до двадцяти п’яти кожен день народження унікальний . Це далі вже родина, діти, чоловік і рутинні будні, а зараз гуляємо подоки молоді, щоб потім не жалкувати  що просрали  молодість.

Під кінець  промови  я мусила штурхати її за руку, тому що з кожним словом  голос ставав дедалі голоснішим.

- Тихіше, я не хочу  щоб нас виперли з пари

-Послухай, що ти бчиш окрім свого кафе і навчання? Не затрудняйся я відповім за тебе : -Нічого! Один раз можна, бо на старість будеш жалкувати про страчені молоді роки, захочеш піти до клубу але хтож тебе туди пустить? Скажуть бабцю йдіть додому шкарпетки в'язати.

- Добре, добре заспокойся, підемо, я ще Кіру з  роботи запрошу.

-Ага давай веселіше буде- і перевела свою увагу а лектора. А я вже не могла уважно слухати поринувши у свої  думки.      

Саша це моя однокласниця. Не те щоб ми з нею були дуже гарні подруги в школі, але й ворогами ніколи не були. А вже як почали навчатися тут то подружилися більше. Шумна, весела, блондинка схожа на модель, обличчя лялькове, витончена, струнка, словом гарна. До навчання діла не має, вона впевнена що вийде заміж за товстого гаманця і буде жити приспівуючи. І знаєте що? Я впевнена що у неї все вийде. 

Я не хотіла святкувати, коштів майже не має, в батьків на таке не просять, а стипендіїя то такі крихти що зникають на наступний  день. Прийдеться тягнути з відкладених на навчання.  Але ж вона має рацію –день народження потрібно відсвяткувати.  

Я вже навіть не вдаю що слухаю лектора, в голові крутиться що одягти? Чорну довгу  сукню на тонких бретелях з розрізом від стегна, чи білу до коліна, корсетну що буде гарно обтягувати фігуру та підійматиме моїх дівчаток  роблячи з двійки - трійку?  А яка буде зачіска трішки підняти до гори а одне пасмо залишити з правої сторони, чи залишити розпущеними? Якщо розпущене то як? Залишити свої кучері чи вирівняти?

Дякуючи мамі я маю каштанове хвилясте волосся яке доходить до посяниці, витончену фігуру, не прикладаючи жодних фізичних зусиль, пухкі губи  та тонкі брови які не потребують жодних маніпуляцій і завжди виглядають витончено, а от з віями не посчастило. Їх майже не видно, але гарно підібрана туш виправляє  сей недолік. Від тата я отримала не високий зріст, метр шістдесят,  і зелені очі. 

А може посто одягнути чорні джинси і білий  топ? 

Тут виникла делема, виглядати вишукано на всі сто з підборами але завтра вити від купи мозилів, чи зручно  відтанцювати в кросівках?

В своїх роздумах я покинула аудиторію і навіть добралася до дому.

Запросивши Кіру по телефону, я почала збиратися.

Вивирнувши пів шафи я зупинила вибір на чорній, мереживній, короткій  сукні-комбінезоні, шорти як спідничка довгий сітчастий рукав при тому глибоке декольте і виріз на спині. Волосся покрила мусом зробивши єфект вологого волосся, зібрала і закорола китайською шпилькою ззаду, залишивши спереду пару хвилястих пасм. Макіяж смокі айс, парфуми. Одягнула  чорні босоніжки на шпильці. Чорний клатч і вуаля, я готова. 

 Оглядаю себе в дзеркало, досить непогано, спокусливо навіть. 

Я не вважаю себе надто вродливою, а дякуючи деяким особам то комплексів в мене тільки прибавилось. Справа в тому що мені зраджують, всі з ким я заводила хоч якісь стосунки. І так вийшло що я ще досі незаймана, просто для того щоб переспати мені потрібно довіритись людині, а на це потрібен час. Нажаль ніхто навіть місяця не витримував як починав на ліво гуляти. Може в тому і є справа? Я забагато хочу? Довго морочу хлопцям голову а у них є потреби? Але й віддатися ость так одразу я не змогла, ну не тягнуло мене, був страх але не бажання. 

 Мої роздуми перервали батьки які прийшли з роботи і зайшли до кімнати привітати мене.

- Вау, доню ти неперевершена сьогодні - з посмішкою підходила мама- вітаю тебе з днем народження 

-  Дякую - цілуючи в щоку стиснула маму в обіймах.

-  Ти в цьому десь ідеш? - запитав тато- доню в тебе ночна сорочка довша

-  Сергііюю - попереджаючи протягнула мама- зараз і не так одягаються, це ще лайт варіант - посміхнулася вона - давай витягай вже подарунок, він якраз сюди пасуватиме.

 Тато глибоко вдихнув і гучно видихнув ще раз оглядаючи мене.

- Просто ніяк не звикну що вона вже виросла, і замість накладання швів на лікті вона оті підбори напялила, і отим шматочком прикрилася. Їй-богу, більше ниток витратили Машці колись на шви, ніж на пошиття цієї майки.

- Тату- сміючись підійшла і притулилася до нього - все що потрібно прикрито. - і поцілувала в обидві щоки.- батько глибоко вдихнув але відступив, авжеж мені вже давно не п'ятнадцять.

- З днем народження донечко- дістаючи з кишені бархатну коробочку промовив тато. 

 Неперевершений золотий кулон буквою "М" вкритий маленькими камінчиками, поблискував у коробочці. 

- Боже яка краса- майже прошепотіла я- дякую вам велике - згрібаючи батьків в обійми почала заціловувати їх почерзі- але навіщо ви так витратилися? Тату ти ж копиш на машину, а цей кулон явно не копійки коштує. 

- Так, доню, ти й так сама на навчання збираєш, сама собі все купуєш, ніколи нічого не попросиш, а ми і так не додали та не додарили , а так тобі хоть щось на згадку залишиться - ніжно промовив тато- машина почекає трохи, нікуди не дінеться, а ти ще трохи і вийдеш заміж тай втечеш від нас. 

- Ну я поки нікуди не збираюся. Дякую вам за те що ви є, ви найкращі а ваша любов і турботота ніколи не вімиряється ніякими коштовностями. 

Ще трохи пообіймавшись мама допомогла одягнути кулон і я викликавши таксі поїхала до клубу.