Перша глава

Чорт, чорт, чорт. Мій мозок взривається, де в місті знайти практику? Якщо без довбаного досвіду тебе ніде не беруть?! Два десятки листів з резюме відправила і не одного запрошення на співбесіду не єдиного дзвіночка. Падлюки! Всі хочуть талановитих кухарів мінімум з п'ятирічним досвідом. Та деж його взяти той досвід як ви не берете без нього. Практикою потрібно завершити навчання один місяць попрацювати на кухні і диплом в кишені, не хочеться щоб весь цей рік я тут була дарма. Від навчального закладу можна потрапити в якусь звичайнісіньку шкільну столову. І що там робити? Чистити картоплю? Ні, дякую. Треба намагатися знайти щось краще! Хоч виходить не дуже.

Пам'ятаю я рік тому стояла тут оглядаючи списки на зарахування в коледж. В мене вже посіпувалося око а долоні вспітніли так що скоро з них почне скасувати на сірі плити під ногами. " Марія Сергіївна Вахович" - зарахована на бюджет група А-12 спеціальність повар- кондитер. Я видихнула, хоч десь бюджет. Я подавала документи в 4 навчальні заклади міста. В коледж на програміста, університет на лікаря-генекоголога та в інститут на економіста, і на всяк випадок на кухара, всюди я пройшла але на платній основі. Хоч і оцінки в мене 10-11 балів. Всюди є декілька пільгових місць для сиріт та інвалідів і три по балам на бюджет. Всього на два місця абітурієнти по балам зно мене обійшли , нажаль. В мене не було коштів навіть на оплату першого півріччя, аби вступити а потім намагатися перейти на бюджет якщо добре навчаєшся. 

Я народилася в доволі бідній родині, на прикінці дев'яностих багато хто в Україні так жив. Про круті іграшки або ж цукерки з печивом можна було мріяти. В дитинстві мене не водили по гуртках або ж не займалися особо вихованням бо батькам не вистачало часу, банально щоб прокормити мене і молодшу сестру вони зранку до ночі пахали на роботі. А мене виховувала вулиця, після 5 класу вічні бійки, переломні кінцівки, невдалі трюки на велосипеді, порваний одяг та купа синців які не встигали сходити з мого тіла. Мене можна було вважати за хлопця, хоча я і по хлопчачих мірках приносила проблем більше як добрих два парубка. Але все ж навчалася, я вигризала собі ту срібну медаль зубами.  Намагалася не просто визубрити а й зрозуміти як і що працює. Я з малечку розуміла що потрібно вибиратися з ями, і допоможе мені мій мозок бо оплату за навчання батьки не потягнуть. Як бачите не допомогло, кухар то запасний варіант якщо не пройду на інші більш бажані професії, щоб не сидіти дарма рік без діла здобуду професію і підготуюся ще краще до вступу на наступний рік. Як в воду гляділа. 

Паралельно навчанню я працювала баристою в кафетерії. Щедрі клієнти залишали чайові, зарплата від відсотка і невеличка ставка. Потроху відкладала на всяк випадок для взносу на перше півріччя навчання, більше цілковито розраховувати на бюджет не стала. 

Телефонний дзвінок вирвав мене із думок. 

Куратор Ірина Михайлівна мила жіночка середніх літ дуже полюбила мене за мої старання. Вона розуміла що шкільна столова не дасть мені тіх навичок . Тому зараз шукала мені місце для практики в ресторанах. 

- Доброго ранку, Ірина Михайлівна, що там?

- Машунь, приїзди завтра до коледжу, приїде один ресторатор буде проводити конкурс і три студента матимуть змогу потрапити до його ресторана на практику.

- Ого, а що за ресторани?

- Ще не знаю сонечко. Саме їду на роботу там більш детально буду знати про нього. Але знаю який конкурс буде : спочатку від буде задавати питання, перевіряючи знання, потім ви готуватимете суп, рибу чи м'ясо і гарнір до нього, ну звичайно й десерт. Так що якщо впораєшся, рахуй практика в тебе в кишені. 

- Боже, дякую вам, велике. Я буду.

- Немає за що, я ж нічого не зробила. Тей ресторатор сам зв'язався з директором і запропонував провести конкурс. Все Машунь до зустрічі.

- До зустрічі- поклавши слухавку я станцювала джигу-дригу, це просто подарунок від долі. 

Так, потрібно замінитися з Кірою в кав'ярні, бо завтра моя зміна на яку в очевидь я не потраплю.