Розділ 16. Останні загадки

Навіть ректор із багатовіковим стажем може помилятися. Принаймні так втішав себе Арій, не виявивши вранці в будинку студентів, залишених під його опікою Анною. Власне, про піклування мови не було, але це, напевно, малося на увазі. Це усвідомлення дійшло до вієна, коли він з'явився посеред підозріло тихого та безлюдного двору.

– Як я міг подумати, що учні Барс слухняно чекатимуть на повернення старших... – прикро пробурмотів він.

На щастя частина порушників режиму виявилася буквально за воротами. Помітивши Арія, студентки перебільшено радісно побажали йому доброго ранку.

– Ми якраз зібралися перевірити ще одну місцину. Ось місцеві зголосилися допомогти, – оптимістично сповістила похмурого Арія темноволоса дівчина.

– Добровільно? – скептично втопив чоловік, змірявши поглядом худорлявого скуйовдженого хлопця.

На ідейного добровольця той був схожий мало. Скоріше створювалося враження, ніби трійця спіймала його десь на провулку і вчинила допит.

– Ми уклали угоду, – дипломатично зауважила друга дівчина.

Точніше, дракониця, Северайн. Її ім'я Арій згадав набагато швидше. саме її кількома ночами раніше Анна поривалася розшукувати. Згадка про цей епізод змусило Арія уважніше придивитися до хлопця. Справді, саме він тоді допоміг їй.

– Ну гаразд… А решта ватаги де?

– Десь тут мають бути, – не дуже впевнено пробасив третій із компанії.

– Бачили нещодавно, вони теж пошуками зайняті, – поспішно перебила однокурсника брюнетка, неспокійно блиснувши чорними очима, що зараз насторожило Арія.

Нахмурившись, він зміряв поглядом строкату компанію. Северайн була незворушною, їй Арій навіть міг би повірити. Якби поруч ніяково не м’явся Ерік і так підкреслено-правдиво не дивилася б третя некромантка.

– Мората ... – Нарешті згадавши її ім'я, повільно почав чоловік, схрестивши руки на грудях.

– Так? – Стрепенувшись, дівчина підвела голову, готова придумати ще тисячу й одну безглузду відмазку.

Щока вієна нервово сіпнулася. Не впізнати школу Барс було складно. Скільки разів її безсоромна трійця розігрувала таку саму виставу. Хіба що бентежитися там ніхто й не думав. Навпаки – брехали відчайдушно, вивертаючись до останнього, поки терпінню ректора не приходив кінець.

І зараз, дивлячись на це безсоромне обличчя, Арій ледве стримав бажання вилаятися. Щоб він ще раз повівся на прохання випускниці та колеги доглянути її виводок…

– Ви уявлення не маєте, де вони, так? – поки що спокійно та оманливо добродушно уточнив вієн.

Кашлянувши, Мората забарилася і швидко перезирнулася з Северайн. Що сказати і як вигородити друзів, котрі казна-куди поділися, вона не уявляла. Вона, як спадкова некромантка виразно відчувала, що вони живі, а отже, повернуться. То навіщо панікувати задарма? На жаль, вієн явно не був згоден з ними.

– Та-а-а-ак, – простягнув він, подавшись уперед, ніби збирався вкусити нахабницю за ніс.

При цьому враження справляв настільки ж сильне, як і розлючена майстер. І, як знати, чи не схожі вони не лише в цьому, а й у вмінні винятково педагогічно відтягати за вуха. Не сказати, щоб це траплялося часто, але часом вони все ж таки доводили викладачку. Судячи з того, як потемнів погляд вієна, він був за крок від того, щоб не підтвердити підозри студентів.

Напружилася навіть Северайн, крадькома озирнувшись на всі боки. Здається, справа починала тягнути смаженим. Цілком виразно так тягнути. Настільки виразно, що Хорі, що притих за компанію, шумно принюхався, закрутивши головою.

– А це не вони? – Раптом наївно поцікавився він, помітивши у вікні першого поверху якийсь рух.

Звідти з відкритого вікна, мабуть, кухні й тягнуло спокусливо апетитним ароматом підсмаженого м'яса.

Нахмурившись, вієн різко озирнувся. У будинку напевно хтось був. Судячи з гуркоту чогось, що впало, хтось живий, а раз голодний – здоровий.

– Та-а-а-а-ак, – знову, ще більш грізно простяг Арій.

Відчувши, що вектор небезпеки змістився і безпосередньо їм не загрожує, Мората ковзнула між Еріком та Хорі. Северайн була куди більш тямущою, а ось цю парочку треба було переводити в режим «даємо деру, поки про нас не згадали» вручну.

– Хіба ми не допоможемо їм? – спохмурнів несподівано жалісливий Ерік, викликавши іронічну усмішку Северайн і похмуру Морати.

– Ні-і, за ініціативу треба відповідати, – мстиво простягла некромантка.

– Краще скажи, що смертельно образилася на те, що тебе з собою не покликали.

Фиркнувши у відповідь на іронічний коментар, Мората гордо підвела голову. Заперечувати подібні нахабні клепи дівчина порахувала нижче за свою гідність. При цьому тягнути хлопців із завзятістю маленького, але дуже цілеспрямованого ослика вона не припинила на подив Хорі. Він-то не особливо й чинив опір, а от Еріка зрушити з місця було нелегкою справою і для хлопця.

Втім, останнє незабаром зрозумів і сам Ерік. Зрозумів і зглянувся, попрямувавши до воріт. Таїтися, втім не став, хоча стусани гострого ліктя і шикання Морати на це натякали. Некромантка була свято впевнена, що справедлива відплата ось-ось наздожене їх. Ерік був готовий зустріти відплату за те, в чому виявився замішаний побічно, Северайн тільки тихо посміювалася.

Дракониця була не така вразлива як подруга і більш ніж чітко відчула, що їхня гроза минула, варто було виєну відвернутись. А якщо так – не варто впадати в крайнощі, особливо в такий ясний день.

День і справді видався диво який хороший. Ще свіжий, але досить теплий, щоб не навівати тугу за теплою зимовою шубкою. У такий день навпаки хотілося гратися, наздоганяючи темні розчерки ластівок, що цвірінькали над головами.

Відхиливши голову назад, задивившись на одну з таких стрілок, Северайн мимоволі посміхнулася вже за брамою. Все ж таки тут було диво як добре. Навіть вдома так добре не було, хоча Северайн любила кригу свого дитинства, але була тут якась чарівність.

– І де далі шукатимемо?