Розділ 15. Бій з пасткою

Дуель представників королівської родини не могла не привернути увагу. І навіть той факт, що один із дуелянтів всього лише дружина потенційного спадкоємця престолу нікого не розчарував. Найстіель сант Танар прийняв цю жінку як рівну, а отже вона вже увійшла до цієї родини.

Єдиний із демонів, кого цей факт хвилював і навіть дратував – сам Найстіель. Завмерши біля вікна, демон майже з ненавистю дивився на юрбу глядачів, що збиралася перед замком. Якби він тільки знав, чим обернуться його слова…

Прикривши очі, він з роздратуванням стиснув долоні на підвіконні, що голосно рипнуло. Тієї ж секунди за його спиною гримнув розбитий глечик.

– Я тобі вкотре кажу, ти не битимешся з цим дятлом! – роздратовано кинув Кіран.

– А я тобі вже вкотре кажу: відчепись. Це моє рішення і припини мені мотати нерви! – майже прошипіла Барс.

Після розмови з Адаріамом жінка просто втекла від брата до чоловіка, з яким провела залишок дня і ніч. Вони майже не розмовляли, Анна відчувала напругу коханого і нічого не казала. Просто була поряд із ним. Цей тонкий, дзвінкий момент тиші належав тільки їм. І Барс зовсім не потішило ранкове галасливе вторгнення в їхній тихий світ.

На жаль, цього разу втекти від брата не вдалося. Дуель назначили опівдні й підготовка до неї пройшла під гнівні тиради Кірана. Чоловік чудово розумів, що зробити нічого не може – але не міг не спробувати відмовити сестру від такої дурниці.

Фиркнувши, Кіран роздратовано схрестив на грудях руки. Він був упевнений, що цей виродок щось задумав, але проблема полягала в тому, що в цьому була впевнена й Анна. Все те, що роздратовано кидав розлючений брат, повторював і її внутрішній голос і озвучення думок в устах брата зовсім не надихало жінку.

Підібгавши губи, Барс різко затягла пояс поверх безрукавки, щоб ніщо не заважало. Глибоко зітхнувши, вона глянула на роздратованого брата. Похитавши головою, Анна підійшла до нього і просто міцно обійняла його.

– Не злись. Я все добре знаю, але я не можу відступити. І ти це знаєш і сам.

Скривившись, Кіран похмуро глянув на неї, не поспішаючи танути й лише перевів погляд на спину брата.

– Ну, а ти що скажеш? Відпустиш її туди?

Заплющивши очі, Барс теж глянула на чоловіка. Повільно розтиснувши долоні, Найстіель обернувся.

– Ні, – тихо і чітко промовив він, блиснувши отруйною зеленню очей.

– Починається… – скривилася Барс.

Весь цей час він мовчав і жінка навіть повірила, що демон зможе стриматись. На жаль – ні.

– Анно, це небезпечно, – похмуро промовив він, ступивши до дружини. – Я, я втягнув тебе в це! До біса корону, до біса все, я не дозволю тобі так ризикувати!

Все, що він тримав у собі весь цей час, прорвалося. У грудях клекотіла лють, стримувати яку було все важче. Його спіймали в пастку, як дурного звіра. У клітку, з якої він тепер змушений був спостерігати за тим, як його жінка приймає бій, який мав вести він.

І Анна чудово розуміла його. Глибоко зітхнувши, Барс озирнулася на Кірана, поглядом попросивши вийти. Той пирхнув, іронічно підняв брову і все ж таки розвернувся до дверей, щоб залишити їх наодинці.

Провівши його поглядом, Анна мовчки наблизилася до чоловіка, щоб зазирнути у його очі. Зазирнути прямо і серйозно, утихомирюючи цим холодом його лють.

– Най… Адже ми вже говорили про довіру. Довірся, будь ласка, мені. Так, мене теж дратує, що ми втрапили в таку дурну пастку, але ти сам визнав у мені рівну. І я рівна тобі не на словах. Я витримаю. Ти завоював корону, дозволь мені її утримати.

Уважно дивлячись у її обличчя, Най не припиняв хмуритися. На душі вила голодна зграя, роздираючи душу на шматки. У такі моменти він відчайдушно шкодував, що колись покохав цю жінку. Була б вона тихою і боязкою магічкою – не було б ні цієї тривоги, ні вічної небезпеки. Можливо, не було б і цієї битви за корону. Їм вистачало б тихого життя у глушині. Але, вибравши цю жінку, він мав їй відповідати. Хто ж міг подумати, що це приведе їх до цієї точки…

Прикривши на мить очі, Найстіель просто схилився, щоб поцілувати кохану в лоба.

– Я тебе ненавиджу, гаряче і від щирого серця. Якщо ти постраждаєш – я зітру в порошок увесь цей проклятий світ, – тихо прошепотів він.

Ледве помітно посміхнувшись, Анна відхилила голову назад, щоб поцілувати його в підборіддя.

– Я в тобі не сумнівалася і теж люблю тебе.

Світ знову на мить завмер лише для них. Напевно, вони могли сказати ще багато чого, залишилася маса всього недомовленого, але часу не залишалося. Це підтвердив шум із боку вікна, який доніс порив вітру разом із слабкими вітальними криками.

– Хай живе принц Ейтеріель!

Руки Найстіеля, що до того трепетно ​​обіймали кохану дружину, разом напружилися, з губ зірвалося роздратоване гарчання.

– Потрібно було задушити паскудника до того, як рота відкрив...

Злегка посміхнувшись, Анна відсторонилася, зазирнувши до похмурого обличчя чоловіка. Може й треба було, але корона, взята благородною дуеллю, викличе значно менше пересудів, ніж отримана через підступне вбивство.

– Не думай про це, – тихо прошепотіла вона, перш ніж коротко поцілувати коханого і рішуче розвернутися до дверей.

Їй ще треба було сказати пару слів братові. За цей час він мав трохи заспокоїтись. Принаймні Барс на це сподівалася, коли обережно визирнула до коридору. Кіран стояв біля вікна. Там він застиг, повільно розтираючи двома пальцями перенісся, ніби його мучив сильний головний біль або мучила неможливість придушити емоції, але Анна дуже добре знала дві речі: характер свого улюбленого брата та план міста. Зокрема, арку, під якою мав проїжджати будь-хто, хто в'їжджав на головну площу.

– Навіть не думай! – миттю припинивши м'ятися, обурилася Барс, за кілька кроків опинившись поруч із братом, щоб смикнути його за рукав.

Скривившись, Кіран похмуро глянув на неї. У його погляді виразно читалося бажання трохи придушити сестричку. Зупиняв тільки той факт, що після закликати її дух і знущатися не вдасться. Химери народжувалися один раз і вмирали теж лише один раз.