Розділ 14. Пошуки продовжуються

Весняний вечір у лісі виявився несподівано сумним. Після цілого дня пошуків під егідою Арія, Оберон несподівано зрозумів, що страждає на алергію. І якщо цілий день він тримався, героїчно шморгаючи носом, друга вечірня прогулянка обіцяла його добити. Вкотре голосно чхнувши, фей задер голову вгору, щоб з роздратуванням подивитись на переплетення далеких букових гілок. При цьому йти він не припинив і не врізався в стовбур старого дуба, що покосився, тільки завдяки Жураві.

– Я ж казала, що тобі краще було лишитися.

Смикнувши плечем, хлопець невдоволено скривився.

– Це тобі краще було за…а-а-алишиться, – затиснувши пальцями перенісся, фей все ж таки не втримався і знову чхнув, злякавши зграйку птахів.

– Вам обом варто було залишитися, – обернувшись на них, припечатав Аттар.

Вирушити на вилазку вони збиралися тільки з Бастіаном, але відв'язатися від фея виявилося непосильним завданням. Це б ще нічого, але у вільховому підліску їх наздогнала Ромашка, яка спробувала переконати хлопців повернутись. Коли ж відмовити їх не вдалося, Журава несподівано для всіх, і для себе насамперед зголосилася йти з ними.

Скривившись, Бастіан теж озирнувся. Ініціатором вилазки був він. Під час пошуків з Арієм, вієн постійно контролював студентів, дозволяючи їм йти тільки строго визначеними маршрутами, що зовсім не влаштовувало принца. Якщо принцеса ховається, значить варто було шукати по найбільш дрімучім місцям, куди ніхто в здоровому глузді не поткнеться, а не тупцювати по стежках! На жаль, Арій у відповідь на це зауваження тільки кивнув і запропонував або йти за встановленим ним маршрутом, або назад до містечка.

Зараз Бастіан вирішив реабілітуватися і виконати свій задум, а саме повернутися на маршрут і перевірити ті місця, де можна було причаїтися. Про те, що принцеса вже могла втекти сотню разів і затерти сліди за допомогою магії хлопець якось не подумав. Він був твердо впевнений, що хоч якийсь слід та вона мала б залишити. І принцу дуже пощастило, що поряд не було дорогої викладачки, яка точно надерла б йому вуха і тільки після цього роз'яснила, як сильно той помиляється.

Але дорогої викладачки поряд не було і Бастіан впевнено вів свій маленький загін уперед, назустріч неприємностям. Той факт, що вони досі з ними не зустрілися, пояснювався або феноменальним везінням, або оглушливим чханням фея, що певне і жахав неприємності.

Тим часом Оберон, шморгнувши почервонілим носом, гордовито підняв голову. Всім своїм виглядом він показував, що це не йому дозволили йти з ними, а він милостиво допустив цю трійцю до свого почту. На жаль, але розпухлий ніс і очі, що відчайдушно сльозилися, зводили нанівець всі його артистичні хитрощі. Бастіан був зосереджений на дорозі, Аттар ледь чутно посміювався, а Журава раз у раз оглядалася на всі боки.

Темніло. У лісі, навіть весняним, коли листя не накривало подорожніх з головою шелестючим покривалом, ніч наставала швидко. Загалом за десяток кроків від них темрява була вже абсолютно непроникною для людини, а Журава була саме людиною. І хай за рік навчання її дечому навчили, тягатися у знаннях з тим самим Обероном їй не доводилося. І якщо Бастіану, другій людині з компанії, достатньо було прикрити очі, щоб скористатися заклинанням нічного зору, дівчині з пекучим соромом визнавала, що від хвилювання його просто забула.

Від того, що бачила Журава дедалі гірше, уява працювала краще. У похилому дереві дівча, що обмирало від страху, бачило зачаївшихся чудовиськ, у скрипах гілок, що гойдалися над головою – чула мерзенний регіт нічних тварюк. І той факт, що вона вчилася на некроманта спокою їй не додавав. Скоріше навпаки. Боятися чогось розмитого і незрозумілого легше, ніж певного і чіткого, коли чудово знаєш, що це певне може з тобою зробити, якщо ти будеш недостатньо моторним бігуном.

Прискоривши крок, дівчина не помітила як порівнялася з Аттаром, так що Оберон, шморгаючи носом, виявився якраз за її спиною, а Бастіан ліворуч.

– Може все ж таки повернемося? – Обережно подала вона голос. – Арій не буде задоволений, якщо дізнається, що ми не послухалися його розпорядження, а майстер…

Договорити Журава не встигла. Тихий лісовий шепіт вітру, що ганяв листя осіннього опаду, порушив несподівано різкий тріск і звук, на який не чекав ніхто з чотирьох. Кінське іржання.

І якщо Журава, злякано охнувши, відразу вчепилася в рукав Аттара, Бастіан скинувся, в задоволено усміхнувся.

– Так-так…

Не гаючи часу, він трохи зігнувся, щоб підпірнути під похилий трухлявий стовбур і пірнути кудись униз. Зважаючи на все, далі починався яр.

– Кидаємо монетку «зжеруть – не зжеруть»? – шморгнувши носом, життєрадісно поцікавився Оберон.

– Кидаємо фея, якого точно не зжеруть, щоб не заразитися, – огризнувся Аттар, та обережно відчепив від себе злякану дівчину.

– Це алергія, – поблажливо пояснив фей.

– Наче в тобі мало гидоти, крім сопляків, – не дуже перейнявся дракон.

– Що це?!

Злякано здригнувшись, Журава вчепилася вже в руку Оберона. Кінське іржання зазвучало голосніше, а разом з ним почувся ще якийсь дивний скреготливий звук, за яким пролунав крик Бастіана.

– Де ви, щоб вас?

Скинувшись, навіть не намагаючись зрозуміти, що там відбувається, Аттар миттєво пірнув туди. Журава, на мить застигнувши, злякано округлила очі. Здавалося, ще мить і вона з криком рвоне геть. Оберон навіть приготувався втримати її, але трохи не розрахував.

Дівчина справді кинулась бігти. От тільки бігти не назад, а вперед і схопити її навіть за кінчик коси фей не встиг.

– Ромашка, ну ти хоч… Апчхі-і-у!

Обурено шморгнувши носом, фей скривився і, мужньо потерши носа, теж ковзнув під дерево, намагаючись не замислюватися над тим, коли це він встиг збожеволіти.

Похиле дерево з прілим листям, що налипло на ламкі трухляві гілки підступно приховувало різкий обрив краю яру. Троє, що попалися на цей гачок, вже скотилися стрімголов униз і четвертий не виявився розумнішим. Пухкий ґрунт зі зрадницькою легкістю сповз униз, несучи за тобою фея та його лайку. З'їхавши на дупі, фей загальмував майже біля ніг Бастіана. Той якраз відступив, щедро потоптавшись по несподіваній підмозі.