Розділ 13. Угода на мільйон

Напруга у центральному відділенні компанії відчувалася майже фізично. Варто було химерам переступити поріг, як це почуття, нависнуло над ними щільним монолітом, натиснуло на плечі.

– Кумедно... Ми ж ще навіть не встигли нічого наробити, – трохи напружено посміхнувшись, промовив Кіран.

– Встигли. На світ з'явилися, – похмуро відповіла Анна, зачепивши поглядом молоденьке дівчисько з відділу бухгалтерії.

Завжди привітна й усміхнена, вона враз зблідла і, круто розвернувшись, зникла за першими дверцятами. Може іншим разом Анна навіть не звернула б на це уваги, чи мало чому з ними не хотіли перетинатися, якби ті двері не вели до комори. Що ж таке сталося, якщо з ними так не хочуть зустрічатися?

Переглянувшись із братом, уже розуміючи, що на них чекають чергові неприємності, Анна мимоволі прискорила крок, щоб уже скоро смикнути ручку двері кабінету наставника. Та у ту ж мить її різко штовхнули з внутрішнього боку, ледь не забезпечивши жінці огляд зоряного неба. Врятувала лише миттєва реакція.

– О, жива!

– Якось безрадісно, ​​– скептично зауважила Анна.

– Тихо там, – різко відповів Оттаріо та безцеремонно схопив жінку під лікоть.

Кірана від цього не врятувала навіть швидкість реакції. Безцеремонно ухопивши за лікоть і другого вихованця, Мозес безцеремонно потяг їх до кінця коридору, який виходив на балкон. Переконавшись, що неофіційна курилка порожня, він обернувся до химер. Змірявши парочку важким поглядом, демон глибоко зітхнув і похитав рогатою головою.

– Вас знову почали полоскати. Серйозно. У залі нарад зараз якраз розпинається ця п'явка. Про твої злодійські звершення від малих років, – кивнувши у бік Барс, похмуро сказав він.

– Що? – здивувалася Барс.

Криво посміхнувшись, демон схрестив руки на грудях.

– Саме. Ти в нас взагалі, панночка померла.

Здивування на обличчі рудої повільно змінилося кислою міною крайнього роздратування. Варто було ненадовго забути про вампіра, як ось – знову з'явився на горизонті з пакунком неприємностей.

– Так про мертвих начебто або добре, або нічого? – криво посміхнувся Кіран, за що й отримав родинний тичок по ребрах від улюбленої сестри.

Кинувши на нього погляд, Анна похмуро підібгала губи. В глибині сірих очей засвітилися темні іскри сказу, що спалахував. Достатньо з неї було проблем. Немов мало війни, мало зниклої принцеси, мало виклику на дуель, ось ще й невгамовний вампір!

– Я, мабуть, піду послухаю, що там кажуть. Напевно, щось цікаве.

– Може, не варто?

Кіран стрепенувся, але Оттаріо лише повільно похитав рогатою головою.

– Нехай уже йде. Спустить пару, а потім розповість нам нарешті, як вона прийняла виклик на дуель.

– Куди?

Цей обурений вигук Кірана Анна почула вже вискочивши в коридор. Ні, ні, війну з братом повоювати можна і пізніше. Вже хоча б тому, що цю сутичку вона програє та відхопить по вухах.

Прискоривши крок, сподіваючись, що Оттаріо якось затримає брата, Барс зупинилася біля одного з дверей. Стукати не стала – одразу ж штовхнувши її.

Зала засідань справляла гнітюче враження. Нескінченно довгий стіл із рядами стільців, що вів до масивного чорного крісла, в якому ніколи на пам'яті Барс ніхто не сидів.

«Ну так, навіщо…» – з дивною, лише їй зрозумілою іронією подумала Анна, озирнувшись.

У залі зібралася третина їхнього відділу на здачу річних звітів про виконану роботу, але щось пішло не так. Звіти так і залишилися лежати рівними стосами на столі й увага якось несподівано змістилася до єдиного промовця, якого Барс легко впізнала по потилиці. Тій впізнаваній частині тіла, котра так і напрошувалася на гарний потиличник.

– Барс…

– …сама химера!

Шквал шепоту зруйнував тишу, що раптово впала, обрушившись на жінку, що увійшла. Втім, тій було не звикати. Скинувши голову, вона повільно обвела поглядом присутніх і, чарівно посміхнулася Гостасові, що від несподіванки закляк. Леворіо якраз встиг озирнутися на звук дверей і розгублено відсахнувся.

– Жива... – видихнув він і стрепенувся, повертаючи собі самовладання. – Хоча що дивовижного? Ви, химери, завжди й всюди виживаєте. На зло, щоб всім псувати життя.

– Так, такі ось ми безсовісні, – смиренно кивнула Барс. – Взяли й всім гуртом зіпсували життя. Особливо тим, хто вирішив підло обійти колег та зібрати вершки чужим коштом.

Барс легко повела плечем, але цього разу вампір не зніяковів. Навпаки, усміхнувся у відповідь. Дуже похмуро і самовдоволено, наче тільки цього й чекав.

– О, ваша хвалена дотепність... Напевно, саме вона так зачарувало Першого демона, що він розірвав контракт із компанією.

Шум його голосу підхопив багатоголосий гомін тих, хто зібрався. І в цьому гулі було мало приємного для Анни, котра на мить розгубилася. Думки безладно заметушилися у свідомості, найяскравішою з яких було малоцензурне визначення для демона.

«Ну нічого, ще повоюємо…»

Піднявши голову, Барс рішуче підвела руки.

– Так, мабуть, я була причиною того, що Перший демон розірвав контракт.

– Навіть не сперечається, подивіться тільки на неї! – обурився високий чоловік у чепурному світлому костюмі.

Примружившись, Барс кинула на нього швидкий погляд. Джей чи Джой… Втім, ім'я було не таке важливе. Набагато важливішим було інше. Цей хлопець, як і багато інших тут, були служителями чіткого протоколу дій та противником будь-яких зайвих рухів. Всього того, на що чхати хотіла її команда. Ні, вони, звичайно, не пакостили компанії. Просто могли дозволити собі проігнорувати наказ, якщо це врятувало б бодай одне життя, навіть якщо заради того доведеться ризикнути своїм життям. Не компанією, боронь боже! Тільки своєю шкіркою.

– Не сперечаюся, – трохи тихіше підтвердила жінка, опустивши руки. – Сперечатися на цю тему я буду тільки з тим, хто стоїть вище за тебе і вище за мене. А він повністю схвалив усі мої дії. Включно з тими, що призвели до розірвання контракту. Бажаєте оскаржити?