Розділ 12. Рівна

Якщо щось про долю Барс знала напевно, то це те, що почуття гумору в неї є. Чудове почуття гумору. Чорного. З одного боку, це мало б тішити некроманта практика, але з іншого дратувало і викликало істеричні смішки щоразу, коли доводилося з ним стикатися. Так сталося і цього разу.

Най був схожий на свого батька як дві краплі води. Хіба що очі яскравіші й зеленіші, але все одно родова схожість у наявності.

Син покійного імператора від законної дружини такою подібністю похвалитися не міг. Спершу Барс навіть розгубилася, не знаходячи серед десятка вершників, що рухалися їм назустріч, примітної білосніжної маківки. Нахмурившись, жінка кинула швидкий погляд на Найя, але той не виявляв особливої ​​тривоги. Не поспішаючи, він виступив уперед, спокійно зустрічаючи на брата.

Цей зухвалий жест знатно потішив демонів, що наближалися. Чуткий слух химери миттєво вловив зневажливі смішки й Анна не стримала насмішкуватої усмішки.

Як же погано вони знали свого супротивника. У Найстіеля були недоліки, але порожні хвастощі до їхнього ряду не належало. І аби комусь із цієї братії спало на думку скористатися удаваною безпорадністю новоявленого претендента на трон імператора... Він не встиг би навіть зрозуміти, наскільки сильно помилився, недооцінивши охорону демона. Але на цьому її веселощі й закінчилися.

Неохоче зістрибнувши з коня, вже машинально відпихнувши від себе його цікаву морду, жінка машинально озирнулася на всі боки, намагаючись впізнати дівера. На жаль, але як не намагалася, все одно помилилася і ледь утрималася від здивованого свисту, коли їм назустріч неквапливо вийшов чоловік. Єдине в чому він був схожий на Найстіеля – зріст. На цьому подібність закінчувалась.

Смаглявий брюнет зі світло-зеленими, майже прозорими очима був трохи ширший у плечах і рухався з артистичною розкутістю справжнього франта.

«Здається половина чоловіків столиці перейшла на бік Найя зовсім не з глибокої прихильності до новоявленого лідера», – посміхнувшись, подумала Барс.

Повалений принц виглядав саме тим, ким був: марнотратником, гулякою та слизькою гадиною, якій руда із задоволенням відірвала б голову. Просто тут, зараз і з величезною радістю. І це бажання тільки зміцніло, варто було дорогому діверу заговорити.

Склавши руки за спиною, демон яскраво посміхнувся, скинувши голову.

– Ну, здоров будь, Найстіель... Від старих звичок позбутися складно, так? Тільки свисне Танар – одразу біжиш?

– Тобі я не бажаю здоров’я, Ейтеріель, – проігнорувавши шпильку, холодно кинув Най, змірявши його пильним оцінювальним поглядом.

Дуже спокійним і уважним, котрий підмічав кожну деталь, створював враження, ніби він проникає в саму суть. Залишитись незворушним під цим поглядом під силу було не кожному і повалений принц винятком не став. Трохи нервово хитнувши головою, відкидаючи з чола пасмо темного волосся, він швидко відвів погляд убік, щоб відразу наткнутися на пильний погляд Анни.

Та зображати незворушність не намагалася, щедро обдарувавши дівера найдобрішою з усього свого арсеналу усмішок, чим ввела його в ще більше сум'яття.

Пересмикнувши плечима, Ейтеріель кашлянув, намагаючись повернути собі колишнє самовладання.

– Хоча, відверто кажучи, не очікував, що ти прийдеш так швидко, та ще й зі своїм домашнім улюбленцем.

«Домашній улюбленець» у відповідь лише додав зубів до посмішки.

«Най, можна я йому щось відкушу?»

«Анна, фу! Не вистачало ще отруїтися.»

«А може все ж таки...»

«Ні!»

Хмикнувши, Барс не стала ні наполягати, ні обурюватись. Якщо її хочуть вважати пуфиком – нехай вважають далі. Так навіть зручніше. При меблях люди стають набагато щирішими, що в роботі вартового грало лише на руку.

А ось Най вважав інакше. Може, у роботі вартового це й було на користь, але титул імператриці потребував іншої поведінки. І демон чудово розумів, що зараз робить паршивець. Топче саму можливість проростання поваги до химери. Раз мовчить зараз – мовчатиме й надалі.

– Домашнім улюбленцем? – Поволі повторив Най, обернувшись до дружини, ніби щойно і не перемовлявся з нею, відмовляючи від планів покалічити нахабу.

Брова Анни тільки на мить здивовано піднялася, перш ніж жінка знову посміхнулася, приймаючи нові правила гри.

– О, не суди строго мого дорогого дівера, – чарівна усмішка у бік Ейтеріеля змусила його кисло скривитися. – У нього просто ніколи не було такого «домашнього улюбленця» як я і він не знає, що ми вразливі…

Зробивши крихітний крок назад, Ейтеріель якось напружено пересмикнув плечима. При цьому погляд його дивно спалахнув, варто було Найстіелю подати руку Анні, яку та без вагання прийняла і порівнялася з ним. І цей дивний, майже тріумфальний блиск не сховався від вартового.

Покидьок, мабуть, щось задумував. Але що?

Тим часом Найстіель неквапливо обернувся до брата, одним поглядом зменшуючи тому й урочистості та, здавалося, радості життя.

– Ні, судити його я буду суворо. За бунт і за образи у бік моєї дружини та майбутньої імператриці.

Слова прозвучали чітко та голосно, однаково для супротивників та союзників. Най не сумнівався, що в багатьох вже почали назрівати плани, як би позбутися цієї жінки або підсунути за другу дружину більш належну для імператорської корони дівку, але демон уже давно все вирішив. Все це він почав насамперед для неї і відводити їй другі ролі не збирався.

Але зараз, сказавши це, демон несподівано відчув себе дурнем. Це жовчне бридке почуття не дошкуляло йому вже давно і чоловік навіть не одразу впізнав його. Просто в якусь мить, дивлячись на брата, котрий похмуро посміхнувся, Най відчув, як ця жовчна гидота підкотила до горла, обпалюючи нерви мільярдом крихітних крижаних голок.

– Значить ти визнаєш її рівною, своєю супутницею, з якою ти готовий поділити все своє життя? – Не стримую посмішки, дивно урочисто уточнив Ейтеріель, не зводячи з брата палаючого погляду.