Розділ 11. Від контракту до теракту

Свинцева сірість прийдешнього ранку неохоче поступалася ніжному рожевому бузку з золотавою півкулею сонця. Вигляд з даху відкривався справді чудовий, хоча Барс раз у раз машинально потирала долоні. Варто було сплести заклинання захисту від холоду серйозніше. Зіщулившись, Анна глянула на Арія, що сидів поруч.

Звички вієна не змінювалися роками. Найкраще місце для розв’язування проблем – дах. Вух менше, огляд краще, виходів із ситуації більше. А дрібними неприємностями на кшталт відморожених вух можна знехтувати.

– Перший уже міг її відшукати, – тихо помітила жінка.

Не треба було навіть гадати, щоб зрозуміти, що так турбувало вієна. Принцеса полум'я, що несподівано ожила і казна-куди зникла.

– Не міг, – зосереджено крутячи в руках дрібний камінчик, повільно промовив Арій. – Її щось приховує… Навіть дивно, що ти спромоглася відчути її запах.

З досадою закусивши губу, Барс примружилася, відчуваючи невиразний сумнів. Звідки в залі з'явилася водна погань, хто наклав закляття? Коли вони були там востаннє схованка була абсолютно чистою – ні сліду стороннього втручання. В дієвості поставленого захисту сумніватися не доводилося, прорвати його наскоком було складно. Та і якби комусь це вдалося, від моменту прориву до моменту, коли вона прибула на місце, пройшло не більше як година. Немертві не могли дістатися туди за такий короткий час, принаймні не ці.

– Щось чи хтось? – підозріло уточнила Анна, починаючи підозрювати, що чийсь хвіст у цій історії вони упускають.

Арій відповів не одразу. Опустивши голову, він припинив крутити в руках камінчик і повільно затис його в кулаку.

– Або хтось, – нарешті луною відгукнувся він. – Вона не могла піти далеко. Щоб її не приховувало, перехід між світами зірвав би цей захист. Значить, вона тут і її потрібно знайти до того, як до неї добереться Перший.

Закусивши губу, Барс трохи спантеличено потерла кінчик носа. Не сказати, щоб задача була настільки нездійсненною, але все ж таки повозитися довелося б.

– Чому ти так переймаєшся через Першого? Якщо я правильно пам'ятаю історію, вони були досить близькі й це саме він наклав на неї чари, що запечатали смерть, перетворивши тіло принцеси на камінь, – обережно уточнила Барс, не бажаючи здатися неосвіченою дурепою.

Раптом ця загальновідома казочка насправді не більша за гарну байку.

– Були, – зітхнувши, містко кинув Арій і розтиснув долоню, скинувши камінчик з даху вниз, перш ніж піднятися. – Пошуком принцеси я займуся сам, а вас попрошу знайти одного перевертня.

Не поспішаючи підводитися, Анна лише трохи відхилила голову назад, щоб подивитися на свого колишнього начальника знизу вгору. Подивитися, виразно примруживши очі. Вона вже давно не була студенткою, якій можна було кинути завдання та вимагати його негайного виконання.

Прекрасно це зрозумівши, Арій вперше за довгий час залишив нарешті маску підкресленого спокою і добродушності. Густі темні брови здригнулися, сходячись над переніссям, губи стиснулися в роздратовану лінію.

– Я можу звернутися і до когось іншого, – похмуро кинув він.

Що бурчав вієн швидше за звичкою, чудово розуміли обидва, тому загроза анітрохи не злякала химеру. Скептично зігнувши брову, Барс все ж піднялася на ноги, обтрусивши штани.

– Тобі всіх перевертнів в окрузі стягнути? Один поверхом нижче відсипається, з нього почнемо?

Арій іронії не оцінив. Скривившись, чоловік склав руки за спиною і знову відвів погляд до світлої смуги горизонту, що танула в молочному мареві туману.

– Точніше не перевертень, перевертник, – все ж таки неохоче додав подробиць вин.

Зважаючи на все, з цим перевертником Арія пов'язувала щось вкрай прикре і Барс навіть знала що. Не стримавшись, жінка здивовано свиснула і відступила на крок назад, щоб окинути вієна поглядом.

– І що в тебе сперли? – Не стримавшись, усміхнулася химера.

Дрібні перевертні, зневажливо прозвані перевертниками, не були прив'язані до якоїсь конкретної іпостасі. Єдине, що їх обмежувало розміри звіра. Найсильніші представники цієї злодійкуватої народності могли перекидатися на невеликих собак. Найчастіше ж перевертники набували вигляду мишей, щурів, тхорів і кішок. Невеликі тварини, які могли пробратися куди завгодно. А який кандидат у злодії може тягатися зі спритним звірком?

Удар влучив у ціль. Скрипнувши зубами, Арій гнівно блиснув чорними очима з червоним вогником навколо зіниць. Стриматися і не відправити колишню ученицю на перший поверх особливо цинічним способом вдалося ціною неймовірних зусиль.

– Щоденник Іворвен дар Сордеєдеордей, – глухо кинув він і знову відвів погляд до горизонту, але цим не можу обдурити вже нічого.

Власне, і не хотів. Просто бачити, як глузлива усмішка на обличчі Барс змінюється здивуванням і каяттям було точно вище його сил. Якби химера раптом вирішила його по жіночому щедро пожаліти, він точно не стримався і спустив вниз чи її, чи себе.

І нехай жаліти його Анна не збиралася, але ніяково себе все ж таки відчула. Попереднього ректора академії Ліванор, останнього чистокровного альда вона вже не застала. На момент, коли невгамовна химера потрапила до королівської академії, та вже понад п’ять століть була мертва. Але пам'ять про неї нікуди не зникла. Ні зі стін її академії, ні з серця її найвірнішого соратника.

Опустивши погляд до, шорсткої від багаторічного моху, черепиці, Барс з легкою досадою скривилася.

– Пошукаємо... Але мені все ще потрібно більше інформації.

Арій у відповідь лише повільно і без краплі радості кивнув. Зараз важливо було виловити мерзенного злодюжку, а отже все ж таки доведеться заговорити про те, що сторонніх не стосувалося. Потерши перенісся, чоловік замислився. Оповідка була досить важкою.

– Я підозрюю, що щоденник вкрали на замовлення Першого.

Пощулившись від пронизливого холодного вітру, Анна схрестила на грудях руки.

– У щоденнику є щось, що він хотів би дізнатися?