Розділ 9. Знайомство

Негайна та особливо витончена розправа над студентами виявилася тимчасово відстроченою. Наперекір всій користі їх своєчасного втручання та повні каяття погляди – виключно тимчасово.

Коли перший напад майже істеричного сміху зійшов нанівець, повертаючи Барс здатність тверезо мислити, жінка зі здавленим стогоном піднялася спочатку рачки, а потім і на ноги. Усвідомлення того, що брат може будь-якої миті прийти до тями й все ж таки закінчити те, що почав подіяло не гірше крижаної води за комір.

Намагаючись не послизнутись на вологій підлозі, Анна поспішила до брата. Останній крок особливо не вдався, тільки різко розкинуті руки й міцне слівце, врятували її від короткого та яскравого польоту. Відновивши рівновагу, химера схилилася, щоб перевірити чи взагалі живий дорогий братик. Думка про те, що Аттар міг перестаратися, відгукнулася нервовим тремтінням пальців, але на щастя, голова у Кірана завжди була виключно дубовою.

– Я його ніби не настільки сильно, щоб він того... – Обережно подав голос Аттар, заслуживши відверто похмурий погляд дорогого викладача.

– Принесло ж вас сюди… – буркотливо кинула химера, обережно піднявши голову брата, щоб швидко заклацнути на його шиї якийсь короткий ланцюжок.

Скривившись, Оберон зухвало підняв голову, приготувавшись дати на це відповідь, але тільки охнув. Северайн, котра встигла чудово вивчити своїх однокурсників, завбачливо тицьнула фея ліктем під ребра до того, як він взагалі встиг відкрити рота. При чому зробила це майже машинально, не відводячи погляду від тонкої смужки проклятого металу на шиї химери. Головою вона розуміла, що це необхідно, та душею… Це викликало неприємні згадки.

Обурено обернувшись до неї, фей заслужив похмурий погляд дракониці й вже куди красномовніше продемонстрований кулачок. Дуже вже важкий на удар кулачок, з яким невгамовний хлопець уже встиг познайомитися, але не потоваришувати. Пересмикнувши плечима, бурмочучи щось про безсовісне обмеження свободи самовираження, хлопець все ж таки залишив більш яскраве обурення при собі.

Закінчивши з нашийником, Анна критично вивчила результат і тільки скривилася, швидко поворухнувши пальцями. Руки та ноги чоловіка одразу стягнули міцні мотузки. Переконавшись, що зробила все, що змогла, Барс все ж піднялася на ноги.

– Так, хом'яки моєї нервової системи, беріть його та несемо на вулицю. Принагідно активно моліться, щоб перешкоди фону не збили телепорт і я доставила вас назад цілими, нічого не загубивши.

Різко ляснувши в долоні, скомандувала вона й озирнулася на всі боки.

Знищені почвари небезпечними вже не були, але раптом тут ще щось могло завестися. Якщо вже жаби змогли з'явитися настільки несподівано для вартових, ризикувати Барс не хотіла. Особливо зараз, коли зовсім поряд виявилася зграйка надмірно ініціативних студентів.

Скривившись, Анна машинально принюхалася, але похмурніла ще більше. Як же не вчасно ця пара припала, і ці немертві, і взагалі все це життя! Щока жінки знову нервово сіпнулася. Благо хоч Аттар з Бастіаном не вправлялися в дотепності й мовчки нахилилися, щоб підхопити Кірана під руки й ноги.

Половину дороги назад пройшли в темряві. Тільки коли Бастіан спіткнувся, ледь не тюкнувши свою ношу головою об підлогу (принаймні це він запевнив, що саме «ледве»), Барс схаменулась і запалила кілька світлячків.

– Невгамовні… – з невимовним почуттям припечатала вона.

– Між іншим, це ж про вас майстер Горимир казав, – уникаючи чергового стукання ліктем, наябедничав Оберон, морально приготувавшись ще й до потиличника від викладачки, яка йшла якраз за ним.

Проте карати нахабного учня жінка не поспішала. Навпаки, якось навіть меланхолійно посміхнулася. У її студентські роки Горимир лише таким визначенням їхньої трійці не задовольнявся навіть спочатку. Втім, розповідати це вона не збиралася.

Залишок шляху пройшли в тиші, тільки раз потіснившись до стіни, щоб обминути ще одну тушу нечисті. Шкірою відчуваючи пару зацікавлених поглядів Барс все ж таки вдала, що не помітила їх. Ні, освітлювати цей момент вона не збиралася і тільки крадькома сплюнула. У роті все ще відчувався присмак гіркоти, тину та ще чогось однозначно гидкого. Почвара на смак не сподобалася ні їй, ні її звірові й обидва прийшли до взаємного рішення більше такої гидоти не куштувати.

До виходу залишилося буквально кілька кроків, Аттар уже мав вийти за арку і саме він несподівано зупинив рух. Застопорив так різко, що Бастіан ледь не звалився на свою ношу, коли в його спину врізалася Северайн, а в неї відповідно Оберон. Барс встигла загальмувати в останню мить, невдоволено насупившись, але висловити своє обурення дракону не встигла.

– Майстре... Вам краще на це подивитися, – якось дивно і дуже напружено промовив рудий дракон, нервово озирнувшись.

Нахмурившись, розуміючи, що цей тон, ба більше – погляд не обіцяє їй нічого доброго, Анна відчула гостре бажання повернутися назад. Ну і що, що там лишилися туші водної нечисті? Вони вже мертві і не повинні принести неприємності на відміну від того, що виразно чекало її на виході з печери.

Стиснувши губи, стримуючи лайку, Барс перекотилася з п'яти на носок і все ж таки зробила крок вперед, щоб обійти студентів, відчуваючи дедалі більше напруження.

«Якого біса ще впало на нашу голову?!» – подумки все ж таки вилаялася вона, навіть не уявляючи, наскільки виявиться близька до істини.

Ледве порівнявшись з Аттаром, химера тихо рипнула зубами. Ні, все ж таки варто було повернутися. Може не до зали, але хоча б у коридор. У коридорі було добре та спокійно. Все, що там представляло небезпеку, було просмажено і представляти її припинило.

Насилу придушивши бажання пірнути назад, Барс підвела голову, зобразивши ввічливе здивування, що вдалося не легко. Складно зображати щось ввічливе при несподіваній появі десятьох озброєних демонів. Втім, навіть не цей несподіваний урожай підосиновиків та піддубовиків змусив химеру напружитись. До таких гостей вона вже якось звикла. Але навіть таку неспокійну особистість, як Барс не дуже часто радували візитами настільки високопоставлені гості, як той, хто завмер якраз навпроти проходу.