Розділ 7. Проблем багато не буває

– Ну, і чого ми тут стирчимо? – не витримавши, похмуро буркнув Оберон.

Коли він запропонував однокурсникам піти слідом за пізнім гостем, він сподівався на щось більш епічне, ніж банальна засідка на ґанку будинку голови містечка. Все найцікавіше зараз проходило там, за зачиненими дверима, а вони не могли навіть підслухати. Господар явно не був дурнем і закопав десь під порогом амулет від злодіїв та цікавих. Досвідчених магів така нісенітниця не зупинила б, але зі студентами працювала справно.

– А ти що пропонуєш? Вломитися під приводом турботи про… Про брата нашої викладачки? – хмикнув Аттар, пересмикнувши плечима.

Гроза затихла, з гуркотом відкотилася на схід, залишивши дрібний гидкий дощ, який осідав на плащах, підбираючись під одяг і порятунку від цієї пакості не було. Звичайно, можна було використати елементарні побутові заклинання, але студенти побоювалися привернути увагу Кірана.

– Так, будемо таранити двері цим. Все одно стоїть стовпом, – пирхнув фей, зверхньо кивнувши на похмурого Еріка.

– Здається хтось вирішив перевірити себе на безсмертя, – посміхнувшись, прошепотіла Мората зосередженій та серйозній Жураві.

І наголосила це досить точно. І без того напружений Ерік, котрий насторожено прислухався до далеких звуків грози, зараз особливо погано сприймав жарти. Повільно стиснувши долоні, він обернувся до фея.

– То може вікно висадимо краще? Ти ж прямо нариваєшся на роль снаряда? – похмуро кинув він.

Пропозиція повисла в повітрі свинцевою крихтою, яка готова була з грізним перестуком посипатися на підлогу. Єдиний, хто належної уваги до цієї напруги не виявив, залишився сам фей.

Скривджено скрививши губи, він зміряв здорованя повільним поглядом і тільки закотив очі.

– Хто б тут розумів тонкий гумор, – нарешті пирхнув він і скинув голову. – Гаразд, довбики, чекайте тут. Якщо справа пахне смаженим – подам знак, ламайте двері, вікна, стіни.

Підступно посміхнувшись, хлопець підняв руки, трохи ворухнув пальцями, а наступної миті його тіло обплутав туман. Секундою пізніше плащ Оберона впав на підлогу, ледь не притиснувши собою… Фея. Саме такого, яким їх зображали у казках: крихітного чоловічка з крильцями.

– Це… – розгублено простягла Мората, здивовано дивлячись на крихітного чоловічка.

– Як метелик, – зачаровано простягла Журава, мимоволі навіть замилувавшись.

– Такий собі метелик, – не розділила враження подруг Северайн.

– Чого ви – метелик справді! – ледве стримуючи усмішку, удавано серйозно підтвердив Аттар.

– Ага – моль, – не збираючись стримуватися, безсоромно загоготав Бастіан.

– Заздри мовчки! – гордо відповів Оберон.

На жаль, але самовпевнений тон тоненького голоска подіяв не зовсім так як очікував фей. Аттар, що до того стримувався, теж розреготався разом із Северайн. Мората з Журавою стрималися, але зрадницькі посмішки все ж таки приховати не вдалося.

Ображено застрекотавши крилами, фей злетів та мстиво заклав петлю над головами однокурсників, обсипаючи їх пилком від якого ті відразу почали чхати. Безсовісно засміявшись, фей злетів на другий поверх, щоб протиснутися в непримітну щілину. І тільки опинившись у будинку фей, повною мірою оцінив, наскільки хороші місцеві будівельники. Над звукоізоляцією вони попрацювали чудово. З боку вулиці будинок виглядав тихо, мирно та затишно. Усередині атмосфера розпалилася до такої міри, що здавалося ось-ось повинен був спалахнути дах.

– Ну що ви так нервуєте, пане Яде. Адже я нічого такого не сказав. Всього лише поцікавився, як ваше здоров'я, сім'я, робота, а ви чомусь відразу рознервувалися…

Зацікавлено піднявши брови, фей полетів униз сходами до вітальні, де зараз балакали двоє: Кіран і голова містечка. І якщо химера розслаблено облаштувався в кріслі, то голова напружено застиг прямо перед співрозмовником з явним наміром як слід відгамселити зухвальця.

Зависнувши під стелею, Оберон почекав хвилинку, після чого пірнув у вітальню, приземляючись на карниз. Звідси огляд був набагато кращий. Особливо огляд на спотворене від агресії обличчя доброчесного голови селища.

– Послухайте ви!.. – насилу справляючись із нервовим тиком правого ока, видавив з себе Юджин Яде.

– Мої вуха до ваших послуг, говоріть, – милостиво дозволив Кіран, зробивши величний жест рукою.

Смикнулося вже ліве око Юджина. До такого хамства він не звик. Мало того, він навіть уявити не міг, що колись знайдеться хтось, хто дозволить собі так вільно звертатися до нього!.. Саме тому вкрай стриманий чоловік, котрий звик керуватися у словах і поведінці суворими правилами моралі та етики, був близький до того, щоб наплювати й на перше, і на друге. Повільно стиснувши долоні, Яде рішуче підняв голову і ступив до дверей, щоб різко прочинити їх.

– Котіться геть звідси! Ви ще за це поплатитеся! І ви, і ваша викладачка! Я скаржитимусь королю…

Підперши голову кулаком, Кіран злегка посміхнувся, з цікавістю вивчивши поглядом дверний отвір. Точніше, Еріка, який не встиг визначитися, в який бік йому бігти. На мить завмерши під глузливим поглядом химери, він стрепенувся і відскочив таки. Негайно пролунав тріск чагарника і тихий напівзадушений писк.

– Шановний пане, мене ображають у моєму ж будинку, я вимагаю вжити заходів... – відверто кривляючись, усміхнувся Кіран і все ж таки підвівся з місця, щоб за кілька кроків наблизитися до Юджина.

– Друже, ну що ти. Я просто поговорити прийшов, а ти ось відразу ...

Поплескавши розлюченого чоловіка по плечу, удавано щиро вигукнув химера. Здавалося, йому приносило задоволення випробовувати терпіння Яде. Могло навіть здатися, що він так відволікається від тяжких думок про сестру, адже Юджин після такого люб'язного початку розмови був здатний продовжити його продуктивніше, а значить і сенсу його починати не було.

Наче підтверджуючи це, Яде сахнувся, скидаючи з плеча руку несподіваного гостя. Від люті худорляве бліде обличчя затремтіло. Темні очі блиснули з-під волохатих темних брів, губи затремтіли, ніби ось-ось з них мала зірватися люта лайка.