Розділ 5. Бідолашний гаремовласник

– Знайти її!

Шум, котрий здійнявся в спекотній вечірній тиші, струснув спокій літнього палацу, як запилений килимок. Зляканими світлячками коридорами заметушилися євнухи зі смолоскипами, намагаючись розшукати божевільну втікачку.

Саме божевільну! Її вшанував своєю увагою сам великий Піщаний змій, а вона, подумати тільки, посміла втекти!

Насамперед дівку шукали у житлових покоях. Куди ще вона могла податись, якщо до саду з настанням сутінок випустили диких звірів, а коридори ретельно охороняла варта? Порядна дівчина – нікуди. Забилася б десь у шафку і благала своїх богів про поблажливість.

Барс дуже добре знала богів і багатьом особисто накапостила. Саме тому молитися їм не ризикувала. Чого доброго, хтось би ще справді відгукнувся і з чистої мстивості порадив євнухам і вартовим пошукати трохи вище.

Щойно прокинувшись і зрозумівши, що її просто продали, як в'ючну худобу, Барс прийняла два рішення: прикинутися на час німою та при зустрічі зробити наложницею або наложником заклинача. Ким би він не був і хай буде як буде. Продати його та прогуляти виторг.

Втім, яка б сильна лють не сколихнулася в душі, зовні Барс залишилася незворушною. Спідлоба дивлячись на дебелого чоловіка з дивними жіночними рисами обличчя в багатому довгополому одязі, вона мовчки вислухала його настанови. За своє довге життя вона потрапляла в різні колотнечі і йти з торгу, як продана рабиня теж було не в новинку.

У новинку було інше. Вперше вона стикалася з настільки нещасливим чоловіком, справжнім невдахою, який вирішив звернути свою увагу саме на неї. Серед десятків прекрасних дів вибрати саме її.

«Ну Дурбе-е-ецело…» – лагідно посміхнувшись чоловікові, подумала Барс, ледве на її плече лягла шовкова хустка.

Чоловік у відповідь тільки зарозуміло посміхнувся. Смаглявий сіроокий красень у білому одязі звик до усмішок наложниць і навіть подумати не міг, що ця нова німа дівка стане йому не яскравою насолодою, а великим головним болем.

Блаженно вдихнувши, Анна відкинулася на спину, розкинувши руки. Сланцева черепиця під спиною ще зберігала залишки літнього тепла, навіваючи сон. У будь-який інший час Барс не стрималася б і просто задрімала, але не зараз.

Її нахабно і безсовісно викрали з покоїв чоловіка. Викрали й продали, блокувавши сили нашийником із проклятого даматію. Хід був хорошим, але якимось надто мудрим.

– Чому не вбити… – пробурмотіла вона, піднявши руку, щоб подивитись на свою долоню.

Коли вона прийшла до тями з її речей на ній був тільки перстень вартового. По суті, маяк, найтонше поєднання техніки й магії. Зняти його з руки вартового було майже неможливо, хоча, судячи з того, як опухли й нили суглоби пальця – намагалися.

– Може це справді хтось із компанії…

Різко сівши, жінка примружилася, повільно провернувши перстень на трохи опухлому пальці. Судячи зі стану руки, перстень стягували наполегливо і в першу мить Барс вирішила, що про нього знали. Але поміркувавши, жінка зрозуміла, що в цьому випадку його швидше відхопили б разом із пальцем, ніж залишили так. А значить, що це за річ насправді не здогадувалися.

– Покидьки, – видихнула Анна, підповзаючи до краю даху.

Вона могла активувати маяк будь-якої миті, але тоді сюди з'явилася б не просто підмога, а ударна група зачистки. Ситуація, в яку вона потрапила, була неприємною, та в неї все ще було достатньо простору для маневрів. А отже поки що викликати підмогу вона права не мала. За таке одним лише штрафом відвертітися б не вдалося.

– Як втекла?!

Приглушений чоловічий голос, що долинув із покоїв, розташованих якраз на третьому поверсі під дахом, здався Барс знайомим. Саме тому вона затихла і трохи подалася вперед. Як вона вдало вирішила облаштуватися саме тут.

– Її всього на мить залишили одну…

«О, мій добрий учитель.» – Недобре усміхнулася жінка, вгадавши головного євнуха, який ще недавно наставляв її на істинний шлях доброї наложниці й раби свого пана.

– Не можна було! Посадили б її в клітку!

«Ах ти сучий сину!» – подумки обурилася Барс і звісилася з даху, спробувавши заглянути в кімнату.

Аж надто цікаво було, хто там вирішив так широко розвернутися душею перед швидкою смертю. Зрозуміло, сам він ще не підозрював, що вона буде швидкою, але на цьому пункті наполягала вже Анна.

– Її побачив сам пан і побажав… – насупився євнух, втративши підборіддя. Один із трьох.

– Ідіот ... Її потрібно знайти, вона потрібна живою! – роздратовано кинув чоловік.

«Ого, та я, виявляється, тварюка червонокнижна!» – приємно здивувалася Барс.

Євнух ще щось бурмотів, але його співрозмовник тільки-но відмахнувся від нього і несподівано різко розвернувся до вікна, щоб на мить застигнути.

– Ем… Як ваше здоров'я, Леворіо? – анітрохи не розгубившись, Анна яскраво посміхнулася збентеженому вампіру, перш ніж різко хитнутися, повертаючись на дах.

Мить і вона зірвалася з місця. Благо дах тут були пологими й дуже зручними для бігу. Слідом їй долинув запізнілий крик вампіра:

– Варта!!!

Серед гуркоту грому стукіт у двері почули не відразу. Студенти, що вже звично облаштували в кімнаті Морати й Журави, завмерли з картами в руках. Майже бита шістка, дбайливо відмальована невідомим художником, стрепенулась, з побоюванням косячись на грізного валета, котрий навис над нею.

– Це ще хтось? – насупився Бастіан, прибираючи розчарованого валета назад у картярське віяло.

– Може, майстер повернулася? – Мимоволі зіщулилася Журава.

Всупереч тому, що з недавньою неприємністю вони сяк-так розібралися, на повернення викладачки вона чекала із завмиранням серця.

— А може, ти ще щось наробила і це за твоєю душею з'явилися.

Безсовісно посміхнувшись, простяг Оберон, перехилившись через підлокітник крісла. Його спинкою він завбачливо відгородився від компанії, яка облаштувалася на витертому килимі на підлозі.

– Ану тихо там! – Цикнула Северайн, ледь помітивши, як похмурніла від його слів Ромашка.