Розділ 3. Виттянка

Шукати виттянку виявилося значно важчим, ніж Бастіан передбачав спочатку. На момент їхнього прибуття господар таверни вже закінчив зривати підлогу в залі та підбирався до житлових кімнат першого поверху. Некромантів, котрі з винуватим виглядом заглянули до таверни він зустрів похмурим бурчанням, але все ж таки дозволив почаклувати.

Дуже навіть поспішно дозволив, сподіваючись, що ці недорослі можуть не лише паскудити, а й користь приносити. На жаль, надії виявилися марними. На третій годині пошуків виявилося, що недорослі якісно вміють тільки пакостити, а ось з допомогою якось не складалося.

Бурчання господаря ставало все гучнішим і незадоволенішим, а погляди дедалі похмурішими. При цьому погляди були настільки важкими, що ігнорувати їх було складно не лише Бастіану, як уродженому принцу, а й Аттару, як могутньому ящеру. Взагалі ігнорувати слова людини, яка періодично виглядає з кухні в залитому кров'ю фартухові з величезним тесаком в руках – складно

Поступово бойовий запас згасав, а виттянка й не думала заспокоюватись. Чергова атака наздогнала Аттара, який вирішив заглянути під зірвані мостини й висвітлити собі огляд за допомогою магії.

– А-а-а-у-у-у!..

– Щоб тебе… – сіпнувшись від несподіванки, дракон з усього маху гепнувся потилицею в половицю.

– Знайшов? – Без особливої ​​надії уточнила Северайн, намагаючись на слух визначити, звідки долинає звук.

На жаль, створювалося враження, що він одночасно лунає звідусіль.

Знову вилаявшись, вже більш виразно і персоналізовано, Аттар все ж таки випростався та потер забиту потилицю.

– Собача кров… Нічого немає, не уявляю, де цю гидоту шукати!

– Може ще раз спробувати пошукове заклинання на неспокійну душу? – не особливо сподіваючись на результат, запропонував Бастіан.

Повертатися ні з чим не хотілося, вони мали хоч трохи очистити ім'я Журави. Надто вже тяжко нещасна дівчина переживала свою провину.

Втім, добрі думки майже відразу розвіяв новий гість, ніби однієї рудої маківки в особі Аттара було тут мало. Присвиснувши, Оберон усміхнувся.

– Бачу, що ремонт не рухається. Саме тому дракони й живуть у печерах.

– Все, зараз якийсь крилатий фейчик житиме в дуплі, – шумно видихнувши Аттар, різко озирнувся.

Очі спалахнули розплавленим золотом, що оточило тонке вістря зіниці. По щоках ковзнула небезпечна тінь луски початку перетворення, але в останню мить Северайн схопила його за плечі, струснувши.

– Стоп!

На відміну від однокурсників, вона не втрачала пильності й встигла помітити не тільки явлення яскравого і галасливого фея, а й худенького сутулого хлопця, що завмер у дверях.

Цикнувши на фея, котрий вишкірився у паскудній посмішці, вона зробила крок уперед, судомно намагаючись згадати, звідки їй знайоме бліде обличчя під розпатланим темним волоссям.

– Здрастуйте…

Мимоволі напружившись, хлопець обережно кивнув, якось насторожено дивлячись на них. І цей погляд дракониця нарешті упізнала, але заспокоєння це не дало. Ото вже принесло синочка голови містечка саме зараз!

«Прокляття… Потрібно якось обережніше, щоб не налякати.» – гарячково намагаючись збагнути, як їй вчинити, дівчина озирнулася на Аттара з Бастіаном, але за її спиною несподівано виріс той самий невгамовний Оберон.

— А ви, пане, Жураву шукаєте? – яскраво посміхнувся фей, чомусь повільно потягнувши Северайн за пояс, до себе ближче.

Опішивши від такого несподіваного нахабства, дівчина не встигла навіть огризнутися, машинально зробивши крок назад. А ось хлопець здивовано лупнув очима.

– Ні, з чого ви взяли?

Хмикнувши, Оберон непевно знизав плечима і втратив інтерес до хлопця, глянувши на Северайн. Поглянув із щирим і яскравим інтересом, від якого будь-якій дівчині стало б трохи ніяково. І якою б стійкою не була дракониця, вона мимоволі спохмурніла, спробувавши відступити, але фей тільки яскраво посміхнувся.

– Сніжинко, адже ти розумниця у нас і відмінниця. Скажи мені, виттянки – це хто?

– Залишкова енергія не заспокоєної душі, недостатньо потужна, щоб трансформуватися в немертвого порядком вище, – обережно відповіла вона, вже трохи роздратовано ляснувши по долоні фея, яка раптом вирішила переповзти на її стегно.

– Правильно, залишкова, – посміхнувся він і озирнувся вже на Аттара.

Той продовжував кип'ятитись і тільки пирхнув, закотивши очі. Все ще роздратований, він не міг змусити себе замислитись над словами фея.

Натомість зміг Бастіан. Нахмурившись, принц стиснув пальцями перенісся.

– Стривай, виттянка сильна вночі, але верещати весь день...

Відчуваючи, як поступово приходить усвідомлення, принц сам тихо завив.

– Ми – ідіоти!

– Точно й абсолютно! – радісно підтримав напад самокритики Оберон, від захоплення навіть ляснувши в долоні.

Втім, його радість була недовгою. Розмову знову перервав все той же протяжний бридкий звук, за яким з боку кухні пролунав дзвін битого посуду і вже не стримувана лайка шинкаря. Зважаючи на все, чекати й терпіти клятих некромантів йому набридло і чоловік вирішив випровадити їх геть.

– Потрібно терміново знайти, що це! – заметушилася Северайн і кинулася на вулицю, ледь не знісши забутого всіма хлопця.

Благо той виявився досить спритним, щоб вчасно відскочити з дороги дракониці, яка лише трохи зачепила його плечем. Щоправда, відскочив надто вже поспішно і ледь не човпнувся на зад, здивовано витріщивши очі. Хоча звинувачувати його було складно. Дракон на старті – не та істота, на дорозі якої варто стояти. Не важливо в людській подобі ящер він або у тваринній.

– Хтось зрозумів, що вона зрозуміла? – від подиву навіть сердитися перестав Аттар, проводжаючи поглядом однокурсницю.

Обернувшись до них, Оберон хитро примружився і вкрай капостно посміхнувся, демонструючи все багатство зубного ряду. На жаль, відповісти він не встиг. Чергову гостроту поглинуло дві події: розлютоване «Геть звідси!» з боку господаря таверни, що вийшов з кухні, і крик.