Розділ 2. Трагедія Ромашки

У косому промені світла, що проникало через нещільно прикриті віконниці в кімнату, повільно кружляли порошинки. Власне, це був єдиний рух у приміщенні, де влаштувалися троє. Промінь, пронизуючи кімнату, падав на вогненну маківку Аттара. Той якраз безсовісно дрімав у кріслі, відвернувши його від вікна, щоб зручніше було скласти ноги на краю столу, за яким облаштувалася Мората, яка вивчала картковий розклад.

Пошарпані малюнки повішеного, темної фігури з вогненним мечем і трьох схрещених пар кісток ставили жирний хрест на оптимістичності прогнозу. Максимум, що можна було передбачити за таким розкладом, життєрадісне прозвучало б, як: «Ти помреш скоро, але швидко і не боляче», а говорити таке заплаканій подрузі Мораті зовсім не хотілося.

І цього разу жіноче чуття спрацювало бездоганно. Журава, що забилася в кут ліжка, обхопивши руками подушку, була за крок від істерики. Бракувало буквально краплини, щоб дівчина знову заридала і цього разу не допомогли б навіть заспокійливі краплі від крижаної дракониці.

Власне, і самої дракониці зараз у кімнаті не було, як і Бастіана з Еріком. Ще був відсутній фей, але куди його понесло для всіх залишилося загадкою. Втім, зараз це питання присутніх хвилювало в останню чергу. Куди найбільше непокоїло, куди пішли Северайн з принцем та Еріком і що вони принесуть.

Очікування розлилося повітрям, липкою тишею обплутало трійцю, змушуючи навіть дихати тихіше. Мимоволі всі прислухалися до звуків за дверима будиночка, який здали в тимчасове користування практикантам з Моріона. Першим безмовність порушив Аттар.

Спершу з-під напівприкритих повік блиснули золотисті драконові очі, а потім хлопець зовсім випростався у кріслі, прибираючи ноги зі столу.

– Ідуть.

Здригнувшись, ніби приходячи до тями, Журава підвела голову, поспішно витираючи вологі щоки. У великих блакитних очах, що трохи почервоніли від пролитих сліз, блиснула боязка іскра надії.

Стрепенулась і Мората, разом змахнувши карти з невдалим ворожінням у купку. Повернення однокурсників позбавляло її необхідності розшифровувати ворожіння, яке ну ніяк не хотіло складатися в щось оптимістичне.

Не особливо метушився лише Аттар. Трохи подавшись уперед, він сперся ліктями об коліна і з лінивою цікавістю глянув у бік дверей.

Чекати довелося не довго. Незабаром кроки на сходах розрізнили навіть дівчата, а за мить пізніше в кімнату ввійшла Северайн. Прочитати щось на обличчі зібраної та стриманої дракониці не варто було й сподіватися, та Аттар і не намагався. Ледве мазнувши по ній поглядом, він повільно випростався, криво посміхнувшись Бастіану, який увійшов слідом за нею. Принц теж був горішком міцної породи, змалку привченим тримати обличчя. Саме тому драконячий погляд ковзнув далі, до третього однокурсника.

Ерік не був ні крижаним драконом, ні принцом, ні навіть паршивим актором. На широкому обличчі виразно читалася розгубленість, трохи роздратування і навіть смуток.

– Справа кепська, – підсумував Аттар, озирнувшись на Бастіана в очікуванні роз'яснень.

Десь за спиною дракона тихо схлипнула Журава та знову сховала обличчя у подушці. Минулого разу втішати її кинулися всі. Цього разу – лише Мората. Бастіан трохи скривився, Северайн підійшла до столу, щоб налити собі води. Починати розмову ніхто не поспішав.

Дарма що особливої ​​дружби між ними не трапилося, за минулі пів року студенти якось дивно зблизилися. І якби Еріка за такий промах висміяли, над Моратою пожартували, а Северайн підсмикнули, Жураву незручно було зачіпати навіть Аттару з Бастіаном.

Одне слово – Ромашка.

Але, не всі були такі тактовні.

– А що так сиро в господі великого некроманта, що підіймає немертвих клацанням пальців і бадьорим: «Гей, підйом, паскудники!»?

Оберон з'явився несподівано, з гупанням відкривши віконниці, щоб впустити в кімнату світло і свіже повітря. Світло відразу висвітило місцями обсипане тинькування та похмурі обличчя присутніх. Зважаючи на незадоволені погляди, фею вже проклали дорогу назад. Зрештою, він був представником крилатої раси, тож не зміг би звинуватити їх у спробі вбивства через те, що його викинули у вікно.

– Зроби ласку, нехай тебе лизень злиже, га? – Без особливої ​​надії попросила Мората, обережно обіймаючи подругу, що заплакала ще більш гірко.

Фиркнувши, фей тільки картинно зігнув праву брову.

– Ще чого, це не я на п'яну голову підняв десяток скелетів і розбудив виттянку. Досі репетує біля корчми, зараза. Ще трохи й шинкар там взагалі підлогу почне зривати, щоб знайти цю прокляту кістку й упокоїти її. Не факт, що способом гуманним, але вірним.

Руготнувши, Оберон із задоволенням облаштувався на підвіконні, щасливо жмурячись на сонячному світлі. Докірливі погляди не змогли пробудити совість фея. На жаль, воскрешати те, що померло настільки давно юні некроманти не вміли.

Шмигнувши носом, Журава постаралася трохи заспокоїтися. Їх залишили під слово честі, що вони нічого не нароблять, а вона на другий же день такі неприємності влаштувала. Губи дівчини знову затремтіли, другий напад істерики був близький, але голос несподівано подав Ерік. Хлопець, котрий до того стояв тихо і похмуро, раптом ступив до дівчини та присів поряд з нею.

– Так, все. Скелетів ми заспокоїли, а виттянка – це не смертельно. Та й взагалі це може і зовсім не наша вина.

– Правильно, не наша, а її, – посміхнувся Оберон, але цього разу його проігнорували.

Знову шмигнувши почервонілим носом, Журава похмуро глянула на Еріка, одночасно намагаючись не завалитися на нього. Досить масивний, він сильно змістив центр ваги ліжка, перетворивши його на гамак.

– А якщо я знову так… Я ж зовсім не пам'ятаю, як це зробила!

– Нісенітниця, вина лежить на всіх нас, – пирхнула Северайн, пересмикнувши плечима, як облита водою кішка.

– Не на нас, а на ній, – не вгавав Оберон.

Трохи примружившись, Северайн задумливо глянула на глиняний глечик із водою на столі, потім на фея. Той у відповідь посміхнувся особливо сліпуче і багатозначно. Глечик залишився на місці, Северайн знову і вже роздратовано пересмикнула плечима.