Розділ 1. Мишине родео

– Старий світ має згоріти!

Екзальтований крик із середини залу охоче підхопили. Багаторазово посилений звук піднявся до стелі, дратуючи й без того незадоволених таким раптовим вторгненням, кажанів. Деякі з тваринок з писком зірвалися з місць, заметалися над головами в червоних капюшонах, але уваги на звіряток ніхто не звернув.

– Скільки ми можемо терпіти руку брудного бастарда? Хіба можемо ми допустити, щоб над нами стояв такий правитель?! – не припиняв промовець та підняв руки в жесті досвідченого диригента.

Підкоряючись помаху, фанатики вибухнули обуреними криками та гучними оплесками. Найбільше старався високий чоловік у другому ряду. Не шкодуючи долонь, він аплодував, не звертаючи уваги на поштовхи в бік від сусіда. Навпаки, на вже відверту спробу врізати йому якнайболючіше, захоплений слухач тільки голосно засвистів, чим завдав серйозної моральної травми кажанам, слуху трьох демонів, що стоять попереду і все тому ж сусідові.

– Ти що твориш?! – зневірившись достукатися до нього, приглушено прошипів безперечно жіночий голос, але буян тільки безсовісно відмахнувся.

Піднявши голову, він голосно крикнув «браво» і рішуче ступив уперед, тягнучи за собою й сусідку. Та спробувала зупинити його, вчепившись у рукав червоного балахона, але фанатик жадав доторкнутися до свого ідола.

– Браво! – Знову голосно вигукнув чоловік, відсторонивши пару слухачів з першого ряду. – Яка чудова промова! Ми з сестрою перейнялися вашими ідеями, друже!

Оратор, який набрав повітря для продовження про​​мови, здивовано глянув на нове обличчя. Похлинувшись від несподіванки, він спробував прокашлятися.

– Брате мій... Я розумію твій стан, але жінок брати не варто. Їм місце біля прядки, вони не зможуть осягнути всю глибину задуму.

– Так? О, вибачте, не знав. Просто позначки «з домашніми улюбленцями не можна» не було, я й вирішив… – виразно зніяковів ентузіаст. – Але ви не подумайте, вона в мене розумненька, вона все зможе збагнути!

Стрепенувшись, чоловік швидко розвернувся, щоб схопити сестру в оберемок і підтягти до себе.

– Ось, рідна, скажи щось розумне!

У тиші, що раптово розлилася залом, прозвучало щось не те щоб дуже вже розумне, але досить відповідне ситуації. Не витримавши, жінка таки брикнулася та скинула з плечей руки дорогого брата, крадькома погрозивши йому кулаком.

– Ви на нього не звертайте уваги. Його в дитинстві з люльки впускали, ось тепер наслідки, – трагічно зітхнула жінка, махнувши рукою. – А ви продовжуйте. Дуже цікаво було слухати. Там про брудного бастарда…

Трохи насупившись, оратор підозріло ковзнув поглядом по цім двом. Взагалі, варто було б випровадити обох, але тоді довелося б перервати виступ… Зло примруживши червоні блискучі очі, він зовсім відвернувся від них. Після цього можна буде розібратися з цими диваками.

– Ми повинні його вбити до того, як цей покидьок зітре на порох шляхетну династію! Ми не можемо допустити, щоб з ним до влади прийшли почвари з інших світів або, ще гірше, химери! Ми повинні вийти проти них, рішуче атакувати!

Натовп схвально загув, коли оратор знову скинув руки, але емоційну промову знову безсовісно перервали.

– Правильно! – голосно ляснувши в долоні, вигукнув той самий говірливий фанатик.

Притихлі демони знову почали шуміти, почулися ще тихі, але вже цілком виразні вимоги викинути голосистого нахабу. Але нахаба цього ніби й не помітив. Не збираючись на цьому зупинятися, він взагалі ступив уперед, широким жестом згрібаючи пишномовного оратора за плечі.

– Друзі, доки ми й справді будемо це терпіти! Подумати тільки, ці прокляті химери справді проникли у цей світ! Ба більше, ці безсовісні тварюки зараз знаходяться прямо тут!

Здивований оратор, з голови якого сповз капюшон, так і завмер. І якщо в першу мить він ще намагався звільнитися з міцної хватки незнайомця то після слів балакуна остаточно затихнув. Обличчя збліднуло і він швидко озирнувся на всі боки, машинально видихнувши:

– Де?

Зважаючи на те, як блідість змінилася зеленкуватістю, переходити від слів до дій сам революціонер не рвався.

– О, близько…

Повернувшись до нього так, щоб жертва змогла роздивитися веселу усмішку, промовив нахабник і раптом різко тицьнув пальцем праворуч, просто в жінку, яку назвав сестрою.

– Ось, наприклад, одна.

У тиші, що запанувала на зборах, можна було чітко почути писк мишей десь біля стелі, шум вітру, що здіймався на вулиці, і тиху лайку.

Глибоко зітхнувши, жінка скинула каптур, відкриваючи примітне яскраве червоне волосся.

– Кіран… Коли ми звідси виберемося, я буду невтішною.

– Ти так перейнялася ідеями гуртка за інтересами й тобі буде шкода з ними розлучатися? – Зворушився Кіран.

– Ні, просто я тебе своїми руками придушу і буду в жалобі за улюбленим братом, – кинула Анна, безцеремонно і різко вдаривши ліктем першого нахабника, що вирішив атакувати її ззаду.

Ніби схаменувшись, натовп прийшов у рух. Хтось рвонув до виходу, розсудливо розмірковуючи, що з однією химерою зв'язуватися просто небезпечно, а з двома вже чисте самогубство. Але були й ті, хто не хотів почути голос розуму...

– Ой, про нас не забули! – радісно вигукнув Кіран, коли відразу троє демонів скинули мантії, що заважали б в атаці.

Оратор, захоплений химерою у полон, якось разом скиснув, тихо заскімлив. Йому, на відміну від родичів, чудово було видно не лише яскрава шалена посмішка, а й уважний блиск очей.

Озирнувшись, Анна вкотре вилаялася і теж скинула плащ, пересмикнувши плечима. Навіть встигла кинути на брата відверто розлючений погляд. Адже знала, що цей паршивець щось задумав, оно як рвався компанію їй тут скласти!

– Це мала бути розвідка… – з досадою пробурмотіла вона, різким рухом кистей створюючи магічний батіг.

Нитки стихії смерті засяяли отруйною зеленню, переплітаючись із жаром вогню. Магія слухняно і дуже вчасно звилася джгутом. Поки на Кірана наступали двоє, один із демонів вирішив, що Барс безсовісно обділяють увагою. Розкривши крила, він вишкірив ікла, що небезпечно загострилися, змушуючи Анну відступити на крок. І справа була не в кровожерній посмішці або потемнілій міцній шкурі демона, пробити яку з одного удару могло не вийти навіть у її смертоносного батога.