Розділ 2

Спочатку все йшло спокійно.
Професор Кроу сидів за своїм столом, заглиблений у старовинний манускрипт, і здавався нерухомим, як статуя.
Веста тим часом сиділа за іншим столом, обережно сортуючи кістки. На кожній –акуратна етикетка: “Плечова кістка”, “Ліктьова кістка”, “Надколінок”.

Минуло пів години. Потім сорок п’ять хвилин. Веста починала вмирати від нудьги.
Вона озирнулася на професора, той навіть не рухався. Лише раз на десять хвилин відкладав один сувій і брав інший.

Десь за годину вона вже гралася, пересуваючи фаланги пальців, мов доміно.
– Вже третя коробка... – зітхнула. – Я ж навіть на покарання не заслуговую, я геройська жертва науки.

Професор, здається, не почув.

– Геройська жертва науки, – повторила вона. Нуль реакції.

Веста обережно підсунула до себе сумку й дістала флакон та кілька інгредієнтів.
– Ну, трохи прискорю процес, – прошепотіла вона, – ніхто й не помітить.

Зілля впорядкування. Здається, мало підійти. Згадати б тільки, що туди входить...
Сушена кульбабка. Чорний тмін. Місячне сяйво. Кістяний пил. Чи, може, Місячний пил?
Дівчина швидко закидала інгредієнти в колбу. Наче виглядає непогано. Але чогось не вистачає… здається, краплі настоянки троянди. Так, точно.

Тепер…

Веста зосередилася, вклала намір у зілля й тихо прошепотіла магічні слова.

Спочатку – нічого.
Веста встигла надути губи й схрестити руки на грудях, коли перші маленькі кістки поворухнулися.

– О, працює! –усміхнулася вона. – Ну, от і все. Зараз самі розкладуться, а я встигну на вечірку.

Кістки злегка підстрибнули, клацнули –і почали... збиратися.

– Так, так, от так, молодці... тільки повільніше...

Та замість того, щоб лягати по коробках, вони почали чіплятися одна за одну, утворюючи щось –гібриди скелетів, з химерно переплетених кісток.
Один уже зібрався й, випрямившись у повний зріст, простягнув до неї те, що колись було рукою.

– Ей! Тихо! – Веста відскочила. – Не чіпай мене, я ваша творчиня!

Клац-клац-клац! – пролунало навколо, і тепер уже десятки кісток почали рухатися. З полиць попадали черепи, один весело покотився їй під ноги й зупинився, втупившись у неї порожніми очницями.

– О, ні-ні-ні… – прошепотіла вона.

Професор Кроу підвівся й якийсь час мовчки спостерігав, як черепи марширують строєм по підлозі.

– Міс Рей, – нарешті промовив він холодно, – я попросив вас провести інвентаризацію, а не революцію.

– Вони самі! –випалила вона, ховаючи колбу за спиною.

– Звичайно, –кивнув Кроу. – Кістки часто самі вирішують потанцювати.

– Ну я нічого такого не робила, – заявила дівчина, але голову опустила.

– Тобто не ви використовували магію, в моему підземеллі?

Черговий скелет раптом клацнув кістками, й пішов на Весту, лякаючи порожніми очницями.

Кроу тихо зітхнув і зробив пас рукою, тихо нашептуючи. З темних кутів виступили довгі тіні, немов димові стрічки вони висотіли до самої стелі. Ще пас, і вони обвили кістяки, скували їх і притиснули до підлоги.

Повітря наповнилось озоном і все стихло.

Професор тяжко видихнув глядячи на дівчину. Він оглянувся і за два шаги схилився над залишками розлитого зілля. Шепіт слів.

– Цікаво… ви використали місячний пил замість кістяного? І це що? Троянда?

– Можливо, – не надто впевнено відповіла Веста. – А різниця велика?

– Приблизно як між чаєм і сірчаною кислотою.

– Тобто це дуже погано?

– Скажімо так.. Нестабільно. Треба нейтралізуюче зілля

– З чого будемо робити? – Увімкнувся азарт в дівчини.

– З цим є проблема… Щоб нейтралізувати місячний пил в поєднанні з трояндою, які вступили в дію з захисними чарами лабораторії нам потрібен попіл місячника і слеза примари.

– І…?

– Їх не тримають в лабораторії. Нам потрібно відправитись за ними в ліс.

Веста закліпала.

– Зараз? Уночі? Ви серйозно?

– Так. Місячник росте тільки при повному місяці. Нам пощастило що сьогодні такий день. І якщо не встигнемо кістки будуть повертатися до життя ще місяць.

– Тобто ми залишаємо це… без нагляду?
– Якщо вам спокійніше, можете залишитись стерегти.

Веста мовчки схопила мантію.
– Я йду з вами. Лише з наукової  цікавості.

– Авжеж. І лише трохи зі страху.

– Може й не трохи.