РОЗДІЛ 16. Безжальний монстр на букву "Р"

— Ти мене не любиш! — безапеляційно заявила Вірка, змусивши мене вкотре закотити очі. Знову почалося!

— Ти чудово знаєш, що це не так! — я втомилася доводити протилежне.

Взагалі, подруга та ще маніпуляторка. Не зі зла, звісно, але нерви псує регулярно. Хоча цього разу я справді була винна.

— Так? Тоді чому за тиждень, відколи я повернулася з пекельного відрядження з твоїм, між іншим, гадом-братцем, ти так і не знайшла для мене часу? — її голос тремтів від образи.

Я закусила губу, серце відгукнулося на її біль, наче на свій.

Той, хто дружив до стану «сіамські близнюки», зрозуміє, яким катуванням стає навіть дрібна тріщина у стосунках.

Претензія була справедливою. Посипаю голову попелом: цілий тиждень крутилася, як білка в колесі. По-перше, намагалася втягнутися в нову для себе роль. По-друге — вижити між молотом і ковадлом.

Так, Йоган і Данило вели негласне протистояння, хто перетягне журналістку на свій бік. І не думаю, що вони так уже переживали за мене як за спеціалістку. Незамінних нема. Але прикривалися саме цим.

Я теж не дурна й прекрасно розуміла, у що вони грають. Банально мірялися розміром… ну, впливу на мене.

Головгад узагалі не приховував бажання перевести наші стосунки в горизонтальну площину. А Громченко жодних таких намірів не демонстрував.

Він залишався суворим, уважним шефом, тримав мене у полі зору, стежив за кожним чихом, але близько не підпускав. Наче щось стримувало, не дозволяло переступити межу й внести ясність у наші дивні стосунки. Більше, ніж ділові, і менше, ніж романтичні.

Перевертень не кликав мене на побачення, але кидався в бій, варто було комусь зафліртувати. Він усіляко блокував залицяння Йогана, але сам активних кроків не робив. Це збивало з пантелику, дратувало й не давало сил добити свої почуття до Громченка на корені.

Так, він мені подобався. Коли це почалося? Сама не знаю. Боюся, що з першого погляду. Якась іскра, хімія — і все далі тільки сильніше. Кожна зустріч — удар під дих. Кожен погляд — розряд блискавки. А працювати з ним — справжнє катування.

Що я собі надумала? Бути поруч із тим, хто тривожить серце, і не мати змоги стати близькою — проблема.

Моїм щитом став ігнор. Мечем — сарказм, єхидство й жіноча хитрість. За тиждень я стала кращою актрисою, ніж за попередні двадцять сім років старань.

І так я добре зрозуміла Йогана. Як йому вдавалося стільки років працювати зі мною, отримуючи відмову за відмовою? Авансів я ніколи не роздавала й тепер тримала його на відстані. Але головгад відступати не збирався.

— Вірунь, у мене справді немає часу! — додала в голос благальні нотки, ще раз сподіваючись на розуміння. — Хоч розірвись: сплю по три години, уже забула, коли нормально їла!

Відчайдушно брехала, аби розжалобити. Не ж казати ж, що Ліна пильнує мій раціон, а на роботі цю почесну місію підхопили Вікі чи Алес. Навіть Кулик постійно підсовує то пиріжок, то печиво, то ще якусь калорійну гидоту. А про турботу Громченка я взагалі мовчу: від неї мені і солодко, і тоскно водночас.

Та через любовні переживання всі їхні старання були марні: не в коня корм. Вага танула на очах.

І якщо найближчим часом мої лямурні справи не розплутаються самі собою, то залишаються лише два варіанти: або рвати канати й посилати роботу на Раду до чорта, рятуючи нерви, або прив’язувати гирі до ніг, аби вітром не знесло.

Цього разу моя брехня не подіяла.

— А на Чижа ти час знаходиш, — прошипіла Віра. І стало ясно: ось він, справжній камінь спотикання. Після спільного відрядження її стосунки з братиком гіршими й бути не могли. — А як же я? Ти працюєш зі слідчими, друкуєшся, виступаєш на радіо — а подруга тепер зайва?

Я чудово розуміла її біль. Збоку справді так виглядало, але ж було зовсім не так.

Що змушувало мене тримати дистанцію з найкращою подругою? Банальний страх її підставити. Скажу зайве — і накличу на неї небезпеку з боку надприродного світу.

А брата як відсунути? Чиж з’являвся без запрошення. Навіть кілька днів тому залишався на ніч, коли перебрав у якомусь клубі. Завалився о третій ночі з товстогубою й товстозадою білявкою. А сам від алкоголю ледве тримався на ногах! Скільки треба випити, щоб звалити тигра? Недарма ж у перевертнів такий обмін речовин. Схоже, Чиж добряче постарався.

Довелося вибачатися перед блондою й стелити братові на кухні. Зранку Ліна відпоювала його розсолом. Бо навіть у перевертнів від перепою голова тріщить.

— Вір… — скривилася я. — Ну не ображайся! Зрозумій мене.

— Ань, — шумно видихнула вона. — Мені набридло бути розумною й терплячою, чесно.

У колі істот язик за зубами тримати ще можна. А тут — Грааль. І як воно — жити, носити в собі стільки таємниць, приховувати їх від найближчої людини? Гадство!

— Вір, а давай сьогодні ввечері посидимо в мене. Як раніше. Хочеш?

Подруга хвилину мовчала, потім несміливо запитала:

— Як раніше?

Стільки сподівання було в її голосі, що в мене серце стиснулося від провини.