Кода

Романтизм в українській літературі, за висловом Валерії Сергєєвої,  подібний до черепахи. І вона ж пояснює. Пояснює вдало: «…тому, що саме на його панцирі тримається наш літературний канон, ніби світ у відомій міфемі. Коло лінії старту цього літературного напряму стояв український поет-романтик Левко Боровиковський – піонер і реформатор. Але як і в апорії Зенона Елейського, скільки б швидконогий Ахіллес не старався наздогнати черепаху, вона завжди опинялася попереду. Попри статус першопрохідця Левко Боровиковський постійно запізнювався – ніби над ним нависав якийсь фатум невчасності. 

Плоди його праці: вірші, балади, байки, зрештою, укладений ним словник української мови, – губилися або залишалися без належного поцінування. Так, частина текстового спадку Боровиковського була віднайдена й уперше опублікована дослідником Агапієм Шамраєм майже через 100 років після написання. Відрив вражає. Коли ж поет «добіжить» до нас сучасних, сказати тим паче складно. Але можна принаймні подати йому руку…»[1]

Погоджуюсь.

Сподіваюсь.

Ми всюди шукаємо ідеал... Але, знаходимо лише мирську недосконалість...

Але чи не в нас самих космос?

Адже, глибини нашого духу залишаються невідомими...

І тут поети та письменники допомагають...

Їхні твори піднімають завісу. Ну, хоч трохи...

Поглянь, читачу.

Задумайся, людино!

[1]https://chytomo.com/levko-borovykovskyj-akhilles-ukrainskoho-romantyzmu/