Прибаютки та басні

Байка – своєрідний жарт над правдою, з мораллю.

А жарт – улюблениця суспільства. Він і тримається в ньому легко, невимушено. А правда – що слон у посудній крамниці: куди не повернеться, всюди щось розбивається...

Ось чому байки і супроводжуються жартом...

Ото ж своїми творами Боровиковський, нагадував читачам про головне...

Нагадував про нерозв'язані проблеми філософії моральності...

Декілька зразків:

Багатий, бідний

У Прокопа обід, у Прокопа христини.
У Прокопа бенкет, весілля, іменини:
Зате-ж у Прокопа куми і побратими.
 І всякий Прокопові сват,
 І всякий Прокопові брат.
 За Прокопа усякий рад
 І в воду, і в огонь скакать!…
 Аж глядь –
У Прокопа пожар, все в Прокопа згоріло,

Насилу виніс сам з огню з душею тіло!…
 Що-ж рідні та куми
 В пожежі помогли?
Не дуже: ро́дичі його й не пізнавали –
До Прокопа й стежки в бур'ян позаростали'

Не даром люде гомонять:

 Поки багат,
 То поти й сват.

Сам Боровиковський назвав такі коротенькі оповідання з народнього життя, побутові сценки «прибаютками», виразно одмежовуючи їх од байок.

От ще приклади:

П'яний

Раз п'яний Хрім схотів
Переплигнути рів.
Упав і, хоть не вбився,
А все – калікою протверезився…

Козир

Жир-краля Козир та Шостаку-вин побила.

Шостаці б і мовчать – так ніт же – загрозила:

«Тривай же, Крале, я колись та засвічу,

Тебе, голубочко, порядком проучу!»

Не дуже-то й несись, хто в світі козиряє,

Бо здача козирів міняє.[1]

Ось тут і поєднуються любов і повага. Два стовпи якими здавна користується сатирична та гумористична література...

Якщо більше у тексті правди – сатира.

Якщо жартів – гумор...

Бльшість творів Боровиковського – то байки, алегоричні оповідання дидактичного змісту. Тільки в оцих своїх байках він часто використовує відомі вже сюжети, наприклад російського байкаря  Крилова («Рябко й Зюзько» – «Двє собаки», «Андрій» – «Тришкин кафтан», «Сороківка» – «Червонец» і т. д.), польського – Красицького та інших.

Позичаючи сюжет, Боровиковський його прибірає в українську одежу, пристосовує до українського побуту. Крім того, автор позичений сюжет робить більш елементарним, простим, скорочюючи його і Криловське багатство характерів замінюючи інколи голою схемою (порівнямо: «Рябко й Зюзько» з байкою «Две собаки»). Проте це скорочення байкового сюжету в Боровиковського цілком позбавляє твір характеру перекладу, і дуже наближає до творчої переробки, до самостійного оброблення мандрівного сюжету.

Боровиковський малює неправдивість суддів («Голова», «Лисиця», «Суд») і виявляє инші хиби людської натури – пияцтво, недбальство, жорстокість, заздрість, скупість, у деяких байках («Сороківка», «Учитель») освітлює Боровиковський неправдиве виховання.

Своїй байці автор не надає глибокого сатиричного значіння: вона тільки «висміює» хиби людські, але досить мирно, без обурення й гніву:

… байка всякого, хто прочитати схоче,
 І поскубе, і залоскоче.
 («Байки та Дяк і Петрусь»).

А у вірші «Моя байка» автор так оцінює свої твори:

Моя байка
Ні бійка, ні лайка:
Нехай ніхто на себе не приймає,
А всяк на ус собі мотає,
 Хто уси має…

І беручи на увагу цей мирний напрям своєї творчости, автор твердо тямить, що його байки не переутворять громадянства, не перероблять суспільних взаємовідносин:

Давно, давно Езоп байки писать начав,
Осміював звіряк, над миром глузував,
 Кричав на гріх зо всеї мочі
І пальцем тикав людям в очі:
А що-ж він викричав? –

Не став гусак орлом,
Не заревів ведмідь волом,
Не привикає вовк до сіна,
Не вижав патоки із хріна;
Не надовбав ума Максимові в маслак,
Не вкоротив рогів у Сидора на лобі,
Не відірвав хвостів в відьом та в вовкулак…
Грішить хрещений люд без каяття й при гро́бі!

Та нащо-ж я байки пишу ще, неборак?
Та так!

Чимало висловів із його творів пішли у народ: «Найлучча птиця – ковбаса!», «Хто сам собі дає зарік – пропащий чоловік», «Сова хоть спить, та кури бачить», «Мор, голод і війна – то страшні людоїди, а ще страшніші – злі сусіди»…

Проте тут можна ще одно підкреслити: свідомість Боровиковського як письменника. Знаючи, що діяльність його не може мати широкого громадського значіння, він усе-ж таки бажав-би їй надати такого значіння, бажав-би, щоб вона перетворилася на могутній чинник людського прогресу.[2]

[1] https://library-poems.com/bayky-y-prybayutky/4

[2]20-40-ві роки в українській літературі /Левко Боровиковський, під ред. Олександра Дорошкевича, Київ: Державне видавництво України, 1922.