Хто не народився під зіркою поезії, той не буде поетом...
Розум говорить розуму, серце – серцю, душа – душі...
Так висловився старший сучасник Боровиковського, поет-самоук Микола Шатров (1767-1841).
І, дійсно…
Кому потрібні віршовані слова?
Слова без потаємних візій…
Слова, в яких немає схову[1]…
І ось Боровиковський і признавався, про себе, мабуть:
«...Поет: йому тісно жити тут, на землі, для людей; а на небі для смертних – немає в житті дороги... Жахлива між тією та іншою середина!..» (Великан)[2]
Написано давно. А вірно навіки…
І як тут не згадати поезії Бориса Чичибабіна...
«Между родиной и небом...»
[1] Із віршу Миколи Петренка «Суржик».
[2] Левко Боровиковський «Твори», Київ., 1980., с. 120.