Боровиковський не пер проти рожна…
Він розвивав свої жанри на народній основі. Історичні події освітлював у дусі ідей «офіційної народності»...
Але вдало...
Тарас Шевченко ще юнаком читав його твори. Читав, певно в альманасі «Ластовка». Зокрема й ті, які вилучив цензор... (Читав у рукописі!!!) Яким чином той рукопис потрапив до нього в руки достаменно невідомо... Особисто Шевченко і Боровиковський не були знаймі...
А ще молодий Тарас міг читати тексти Левка Боровиковського і в «Отечественных записках» та «Вестнике Европы»...
Сам Боровиковський у листі до Ізмаїла Срезневського від 24 травня 1840 року зазначає: «Особливо хвалять журнали «Кобзар», що недавно вийшов, не знаю чий...»
Якийсь індиферентний запис…
Але – маємо, що маємо…
Мотиви трагічного кохання, тема народного співця, характерні для деяких творів Боровиковського, таких як «Молодиця», «Бандурист» простежуються в ранніх творах Шевченка «Причинна», «Перебендя». Чітко простежуються...
Ось наприклад, фрагмент із «Молодиці» Боровиковського:
«Ватагами ходили хмари;
Між ними молодик блукав;
Вітри в очеретах бурхали,
І Псьол стогнав і клекотав...»
Уривок із «Причинної» Шевченка:
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма...»
Боровиковський і Шевченко одного разу дркувалися в одному альманасі... Альманах той називався «Ластовка» (так в оригіналі!) Зібрав його, як уже загадувалося, 1841 року Євген Гребінка. І на титлі зазначалося для читачиів: «Сочиненія на Малороссійском язике Гр. Л. Боровиковского, Е. Гребенки, Грицька-Основьяненка... И в самому кінці переліку стояло Т. Шевченка і др...
Той альманах являв собою справжню антологію тодішньої української літератури…
Щож до переліку імен…
Тож, виходить, що Боровиковський «котировался» вище за інших... Хоча, можливо й те що прізвища подавались за алфавітним прнципом...
Справа не в повазі, чи неповазі...
У високій літературі справа завжди у вартості творів. В силі обдарованості автора, яка сама собою змушує поважати себе...
Процитую ще трохи Білінського: «...геніальних людей не можуть сотворити ані «повага», ані процвітання книжкової торгівлі: їх творить природа...»