Курс словесності та високий зліт

Курс словесності та високий зліт

Після закінчення у 1830 році університету «зі ступенем кандидата за відзнаки» Боровиковський отримав черговий клас у табелі про ранги. І призначення: учителем, до гімназії Курська. Викладав він там спочатку історію, потім – латину.

Саме із Курська він писав у листі до Максимовича про свою роботу так:

«Шановний добродію, Михайло Олександровичу!

Вшанувавши мене жаданим знайомством і як аматор українського слова, ви даєте мені сміливість турбувати вас своїм проханням.

Працюючи більше як п'ять років над збіранням різних пам'яток мови спільної для нас батьківщини і народнього побуту земляків, я, скільки дозволяв мені час при праці на службі, надавав зібраному запасові лад і по змозі бажав знайомити прихильників української мови з переказами й повір'ями українців, убіраючи їх у свіжі форми поезії. Ось плоди моєї праці:

I. Зібрання народніх українських прислів'їв і приказок, всього по-над тисячу. Надано їм алфавітного ладу.

II. Баєчки на українській мові, в кількості 250. З них понад 200 оригінальних, инші – наслідування Красицькому.

III. Народні українські пісні (ще ніде не видані або варіянти виданих), коло 150.

IV. Словарь української мови, з покажчиком пнів слів, – літери А, Б, В, Г.

V. Власні вірші на українській мові (думка неправдива, ніби мова українська придатна тільки для вислову смішного й брутального). Тут:

1) балад 12; 2) дум 12 (сюжети – перекази, повір'я та ин. українські); 3) переклад семи кримських сонетів Ад. Міцкевича; 4) пісень 20; 5) різне – 26 п'єс, деякі перекладено з Міцкевича.

VI. Переклад (сонетами) кримських сонетів Ад. Міцкевича – на руську мову.

Крім цього я записував забобони, повір'я, перекази, засоби народнього лікування хвороб та ин. і маю: переклад (у віршах) Федрових байок (праця моїх учнів–гімназистів), кілька пояснених і віршами перекладених од Горація, і дрібні вірші – на руській мові…

Щирий жаль, що бажання моє – служити на Україні – п'ять років залишається тільки бажанням. А це позбавляє можливости вжити на користь – любов і допитливість мою до всього рідного українського відносно мови. Це була мета, для якої вивчив я й мову польську…

Курськ, Січня 1 дня, 1836.»[1]

Восени 1837-го Боровиковського перевели до Новочеркаської гімназії. Відомо, що в цей період було написано кілька віршів, які не були надруковані за життя поета.

Оце й усі відомості того часу.

Пізніше його перенаправили до гімназії Полтави та тамтешнього інституту шляхетних дівчат...

Ах, ці дівчата...

Вони спонукають до високого польоту...

Спонукають і до...

До чого тільки не спонукають...

Боровиковський виступає за поширення освіти серед народу, вбачаючи у цьому «благо суспільне й особисте».

На його думку, освіта виховує гуманні почуття, а «без глибокої освіченості можна стати жорстоким руйначем».

Це був період найпліднішої творчої праці Льва Івановича Боровиковського...

Крім романтичних поезій, з-під його пера виходить багато байок. Він працює над укладенням словника української мови...

А ще – занотовує і занотовує зразки народної творчості...

І квіти красномовства сходили і розпускалися у затінку рідних верб, осокорів та калин.

Публіка, затягнутих у корсет красунь і просто приємних дівчат, вінчала вчителя заслуженим захопленням…

А, можливо, і  не тільки…

Можливо, і оплесками…

Адже витончене поєднання істини та блага – ось альфа та омега Боровиковського. Виходили з них й усі його творіння. І оригінальні, і перекладні, і збірні...

За цього принципу формував він і свої «прибаютки».

Іван Франко був суворим критиком, але високо цінив манеру, стиль та силу поетичного слова Боровиковського: «Мова його – чиста і гарна». [2]

[1] https://uk.wikisource.org/wiki/20-40

[2] Юлія Камінська, «Романтик-байкар Левко Боровиковський», Наше Слово, №13, 2024-03-31