Прагнення самостійної творчості (про Левка Боровиковського)

Сенс любові та азбука

Не люблячи свого народу, не любиш нічий.

А збирання талантів дорівнює збиранню земель. І тут повага – перший крок.

Всі письменники – частина свого народу. Їх праця – зібрання уроків історій. Історій живих людей. Навіть, коли їх автори вже давно перейшли у засвіти…

Спроби пояснити світовий хаос – ось альфа і омега письменницького покликання. Саме до цього зверталися і звертаються всі обдаровані совістю...

Зверталися у своїх книгах від Аввакума до силезського графа Айхендорфа…

Від Шевченка до того українського автора, який ще і не знає, що він буде письменником…

І між цим усім повинен був існувати зв'язок.

Нерозривний.

Завжди.

І все це разом мусило бути вічним...

Та забуття уроків історії – не що інше, як наркоманство... Де бездумність, мов гігантський шприць, заколює душу під шкірою...

Так і з'являються християни з бомбами, шахедами!

Убивці людей – це христовбивці.

І всі вдають, що не розуміють чужого вдавання...

А в бункерах, із кондишенами та біде, залишаються особливо обрані відсутністю совісті…

Чи не про це писав ще Левко Боровиковський у байці «Даремна праця»:

Щоб азбуки не вчить, Івась її порвав;

Що бридкий, дзеркало в шматки пошматував…

Подобається

#1175 в Сучасна проза
#693 в Молодіжна проза

Відредаговано: 15.01.2026