Волонтер Літератури

Враховуючи творчу спадщину Левка Боровиковського, він видається більше волонтером літератури, аніж письменником. Письменником за наявності вільного часу, а не покликання…

Втім, у ті часи,  і в нинішні – приректи себе на постійну літературну працю – схоже на божевілля…

Дивитися на себе, як на письменника…

Жити суто літературними заробітками…

На жаль, у нас неможливо.

Тож і Боровиковський писав. Але вигадував мало.

Літературні його успіхи – переспіви українського фольклору, за перевагою. Це можна заявити ствердно, але як припущення…

Адже його проза не збереглася… Тільки кілька прозових балад – наче маленькі перекази поезій, що не відбулися…

Та й публікувалося мало…

Однак…

І я, і читачі майже не мають можливості користуватися навіть тим, що було опубліковано.

Часи, коли люди могли купувати не лише окремі книги, а й цілі зібрання творів пройшли…

І йдуть все далі і далі, у минуле.

Зникають і любителі літератури. І стають реліктами ті, які займаються нею з толком… Які у будь-якому навіть застарілому, але свого часу автора, що мав вагу, бачать цікавий літопис смаків, понять, звичаїв, мови і дух епохи…

Твори маловідомих письменників важко дістати, навіть за нагоди…

Скаже хтось: Ах, мотлох…

Можливо й так…

Звісно, у кожного свої – сучасні поняття про естетичну гідність текстів Боровиковського…

Але не можна позбавляти їх будь-якого значення…

І ще: чим більше у суспільстві читачів, тим суспільство освіченіше.

Це – аксіома.