У першій половині ХІХ століття саме університет Харкова випестував сотні культуртрегерів. Їх інтелектуальний потенціал аж «зашкалював». В універі була друкарня. От і видавали журнали, альманахи, збірки, книги…
Харківське студентське творче життя кипіло.
Молоді інтелектуали видавали започаткували україномовний часопис «Український альманах».
Ах, ці альманахи…
Підбурювачі спраглих літератури…
У тридцятих роках 19 століття художня література на теренах Російської імперії була здебільшого альманашною. Маленькі, тощенькі книжечки у 16-ту частку аркуша... Вони щорічно з'являлися майже десятками видань.
У них містилися більшою мірою уривки з романів, прози, драм та віршованих поем, а ще – дрібні ліричні вірші, як правило елегії...
І як писав Віссаріон Білінський:
«Молода публіка приймала ці книжечки з великим жаром, що сама брала участь у їхньому складанні...
Одні з альманахів були аристократами, як наприклад: «Північні квіти», «Альбом Північних Муз», «Денниця»; інші – міщанами, як наприклад: «Невський Альманах», «Уранія», «Райдуга», «Північна Ліра», «Альціона», «Царське Село» та інше;треті - простим, чорним народом, як наприклад: «Зімцерла», «Цефей», «Букет», «Комета» і т.д. Альманахів останнього роду не перерахувати – так багато їх…»[1]
Тож, і Левко Боровиковський пірнув у хвилі творчих колізій, які наплили наче з ночі…
Першими літературними успіхами він завдячував Гулаку-Артемовському. Той викладав російську і польську мови та керував літературним гуртком…
У гуртку складалися літературно-естетичні погляди. Виховувалися смаки. Формувався світогляд... Гурток – прообраз найпізніших літературних студій...
Тут обговорювали та давали першу оцінку витворам його учасників...
Кипіли суперечки...
З вдячністю приймалися чи затято відкидалися поради, прохані та непрохані...
Я це знаю. Бо сам був харківським літ-студійцем...
Правда в іншому столітті...
І по відношенню до часу Боровиковського і до сьогодення...
Днів перевернутої епохи...
[1] В. Белинский, Библиография, «Молодик, на 1844 год, украинский литературній сборник». Сочиненія В. Белинскаго. Часть девятая, М.1860., Стор. 132.