Таємнича карета на Янському Вршеку

Весна 2017

Já já já, chtěla bych teď tancovat

Proč mám jen neposlušné tenisky

— Вони захотіли десять тисяч крон… Так, за все… Багато? Ну, так, їм же ще французам треба відстібнути… На один сезон… Ну, добре, ми щось придумаємо. Добре, тату, добре!

Делакруа поклала телефон на стіл, відкинула голову на спинку комп’ютерного крісла так, що її густе волосся звісилося вниз і крутнулася до подруг.

— Що сказав тато? — Міріам розлила чай до гарненьких порцелянових чашечок.

— Ріжте бюджет, — вона різко вирівнялася. — А що я буду різати? У мене там кожна пісня на місці, кожна мелодія! Ти ж сама знаєш, — Делакруа тицьнула у хаотично розкладені видруки.

— Так, — Міріам взяла кілька листків. — І де тепер брати гроші?

— Одна надія, що «Оксамитові дні» принесе хоч якісь прибутки. В минулу суботу була повна зала. А у цю? — Делакруа драматично підняла очі. — У нас масовка розпалася, і, що, я буду танцювати «Неслухняні кросівки» сама? Це виглядатиме жалюгідно. Хіба що ви. Чи ви не хочете взяти участь у масовці?

Кларіс визирнула з-за журналу «Gothic & Lolita Bible»:

— А що треба робити? І про що п’єса?

— Про молоді роки наших з Міріам батьків, і писали ми її разом. У першій дії герої — це студенти Карлового Університету. Вони молоді, веселі та сповнені надій. Вони співають, танцюють та радіють життю. У другій дії вони беруть участь у протестах Оксамитової революції. А у третій комунізм повалений, друзі стоять над ліжком свого товариша, тяжко скаліченого під час протестів, і разом святкують перемогу. Наші батьки, і Даркі теж, всі вони брали участь у тих подіях. У першій дії там є сцена, це головній героїні хлопець порадував кросівки, і вони танцюють під пісню Люції Білої 

«Неслухняні кросівки». Там такі рухи: раз — ноги в сторони, два — ноги приставляємо, три — праве коліно догори, чотири — ноги приставляємо.

Делакруа пошукала пісню на телефоні, увімкнула, зіскочила зі столу і пострибала.

— Ось, все просто. І там є танцпідтримка, бо до головних героїв долучаються інші студенти. Це я таке посилання на кліп Люції роблю. Потім у другому акті треба мовчки ходити з плакатами, зображати протест. А у третьому просто стояти з келихами над ліжком. Все.

— Ну, я згодна, — Кларіс відклала журнал. — А ти, Міріам?

— І Міріам згодна, — обійняла подругу акторка. — Ти ж згодна, Мірі? — та кивнула головою. — Ти ж вже не раз підміняла когось. Завтра у мене буде час зранку, то трохи порепетирую з Кларіс. Тільки почнемо з пробіжки. Ви як? Любите бігати, — в очах дівчат виник сумнів.

— Давай, краще, післязавтра, — промовила Кларіс. — Вже дванадцята, і ми банально не встигнемо виспатися.

Делакруа важко зітхнула, однак погодилася: до наступного спектаклю залишався ще тиждень.

Дівчата розійшлися одразу біля будинку Юліе на Янському Вршеку, що на Малій Страні. Міріам викликала таксі, і незабаром Кларіс залишилася на самоті. Зітхнувши, зробила кілька кроків, і раптом зауважила якійсь червоні відблиски під ногами. Обернулася та побачила, як із сусідньої вулиці Šporkova сунуть два чорних коні, а за ними велика чорна карета. Там, де мався буди візник, з-під каптура поблискували дві червоні вуглинки.

— Ой, — дівчина зробила крок назад до дверей будинку Делакруа, і хотіла було дзвонити у домофон, але карета вже прогрюкотіла повз дівчину. У вікні дівчина помітила череп та часину ребер, котрі світилися червоним світлом. Дивне явище поволі їхало вниз до Малостранської площі.

* * *

— Так що ти там бачила? — сонна Делакруа розглядала диск сонця, що саме повільно вилазив  над Малою Страною. В її очах не було й третини того ентузіазму, котрий вона випромінювала позавчора, агітуючи подруг бігати містом.

— Карету, а в середині вогнистий скелет. Он, з того провулку виїжджав!

— А! — Юліе позіхнула. — Тут колись був костел св. Йоана, а при ньому маленький цвинтар, де ховали мешканців навколишнього селища Янський Вршек. Можливо, комусь з покійничків не спиться…

Кларіс недовірливо подивилася на вуличку з-під каптура велюрової курточки з довгими кролячими вухами, і рішуче рушила вглиб. Делакруа позіхнула ще раз та попленталася слідом. За хвилю Кларіс зупинилася та задерла голову, дивлячись на високу барокову кам’яницю з великим оком у трикутнику на фронтоні. Таке ж око було й на сусідній триповерховій кам’яниці.

— Це якесь масонське гніздо, так?

— Тут мешкають черниці, милосердні сестри-боромейки. Може, вони й справді масонки, хто їх зна. Ходімо вже, Мірі на нас вже чекає, — марудила позад неї Юліе.

Кларіс роззирнулася, потім присіла, уважно розглянула бруківку, скочила та обидві дівчини побігли вниз, до дверей будинку Делакруа, де на них вже чекала Міріам у червоному спортивному костюмі.

Захекані, вони зупинилися аж за Карловим мостом. З мосту саме сходили сонні туристи, що зустрічали схід сонця, нафотографувалися та повзли собі досипати до своїх готелів. Міріам та Кларіс виглядали не краще.

— Я під гору не побіжу! — заявила Міріам, із сумнівом поглядаючи на схил Малої Страни.

— Та грець з ним, — Делакруа й сама не була в захваті від ідеї.

Дівчата розвернулися та пішли собі назад. Дорогою Кларіс розповіла про карету, котру зустріла неподалік будинку Делакруа.

— От щиро кажу вам, я там мешкаю вже п’ять років, і жодного разу нічого подібного не бачила!

— А знаєш, — Міріам роззирнулася, чи бува яка кав’ярня на Мостецькій не відкрила гостинно свої двері. Але ні, жодна в такий ранній час не хотіла прийняти захеканих бігунок. — Я чула про легенду, що здавна на Янському Вршеку їздить карета зі скелетом в середині. Деякі дослідники кажуть, що це княгиня Драгомира, котра через свої гріхи провалилася під землю десь на Градчанах.

— Це ж які гріхи?

— У десятому столітті за її сприянням задушили святу княгиню Людмилу. До того ж вона підмовила молодшого сина, майбутнього князя Болеслава Першого вбити свого старшого брата святого Вацлава. За такі гріхи під нею розверзлася земля. А душа княгині й досі не має спокою. Ось і їздить вона каретою, та ще й возить із собою скелет якогось грішника.