Знакомі і знайомства

 Данне оповідання - частинка роману блога Беллатрікс

   Перша поїздка за границю незалежної України була подорож до Чехії. Для яких цілей не  догадувався, напевно, тільки собака, яка мирно лежала на порозі кабінету працівника таможні республіки Чехія. Великого бажання їхати не було. Я працював  в ремонтній фірмі і разом з хазяїном фірми успішно проводив ремонти квартир і студій для митців. Заробляв непогано. Ми з хазяїном компанії весь час говорили на " Ви", що було трішки незвично для незнайомих нам людей. Але раз друг попросив змінити мені обстановку навколо себе і трохи розвіятись за границею - я згодився. Фірмач був здивований  і не підтримував мого бажання звільнитись і поїхати чорта за кулічки. Але мовчки розрахував мене перед Новим роком  а вже після 7 січня ми на екскурсійному автобусі Львів - Прага мчали дорогами 3 країн.          В Празі нас зустрів родич Валери і ми пішли оглядати Прагу. Двояке було відчуття. Я вперше в житті хожу по столиці чужої держави, а здається  що вулицями Львова. Неприємним стало дуже часте використання іноземцями своєї мови і повне нерозуміння моєї. Понаїжджали тут  і портять Львів своєю мовою. Тільки кілька тумаків від  Валери привели мене до тями і на вулиці Праги. Але флер Львова не зникав в моїй свідомості вже ніколи.                                                                                                                     Гуляючи вулицями Праги, якось забулось де саме находиться моє рідне місто. Парадокс сумісності вражень був розвіяний пам'ятником незрозуміло кому. Пам'ятник вражав би величчю, та всю можливу велич цього одробла зводив на  ноль великий 21 палець, що виріс на...голові скульптури. Свій подив я висловив "непередаваемым русским языком". Краще б я це вигукнув би на мові суахілі-вілі, та зробленого вчинку не вернути по часовій вісі назад. Для непідготовлених малюків дитячого закладу роз'яснюю - 21 палець находиться між ходулями і не може в слов'янина вирости на голові. Роблю логічний висновок - не слов'янин. Та і не ходять слов'яни в червоно-буро-малинових штанах і кирзаках. Себе ж то ми поважаєм!                                                                                                                                        Бажання вияснити особистість представника тюркських доісторичних племен різко пішла донизу - Прага відмовила мені в любові. До мене швидко наближалися  дві особи,одягнуті в хламиди тяп-ляпського ордена тупольєрів. І не це було тривожно. Тривогу вакликала їхня діяльність руками. Вони витягували вже 22 палець, тепер уже дерев'яний . Бігав я в той час пристойно, тому втікав з криком 

-Курва твоя мать.Що вам треба? (лексика незабутнього галицького способу позначати небезпеку). Ця суміш двох подібних мов чомусь додала сили не мені а моїм догонялам. Та наш забіг на невизначені дистанції перервав родич Валерія - Ярослав. Він щось прокричав на незрозумілій  мені мові і ... фініш.