П'єр- маленька пташка

  Наша історія починається з маленького яєчка, яке батьки плекали й оберігали, поки одного привітного літнього ранку на ньому не з’явилася тріщинка. Батьки та продавці зоомагазину затамували подих, адже це яйце залишилося в гнізді останнім — інші пташенятка вже товклися під маминим пташиним крилом. Тріщинка за тріщинкою, і шкаралупа луснула. Маленьке голе пташенятко з’явилося на світ. Батьки лагідно пригорнулися до малечі своїми пухнастими щічками, даруючи йому всю свою любов та турботу.

  Пташенята швидко росли, і настала пора розлучатися з рідними стінами зоомагазину. Кожного дня батьки вчили їх літати та привчали до життя серед людей. Батько, пухнастий зелений папуга, вишикував малечу в шеренгу та давав вказівки й поради, як сподобатися майбутній сім’ї. Пташенята стояли рівненько, уважно слухаючи командира-батька.

— Запам’ятайте! Привернення людської уваги до себе — це одне з найважливіших ваших завдань. Сьогодні — перший із вирішальних днів, коли відчиняться двері зоомагазину. Ви повинні бути напоготові, адже тепер тільки від вас залежить, як найшвидше покинути ці стіни й почати самостійне життя з людьми.

— Так, пане! — хором відповіли пташенята.

Батько розгладив свої пухнасті щічки. Вони в нього були настільки пишні, що майже закривали дзьоба, тому він їх час від часу проріджував та розчісував. Малеча, зокрема пташенята-хлопчики, хотіли в майбутньому мати такі ж розкішні щічки, як у батька.

— Продовжимо! Хто мені скаже, які небезпеки криються у великому світі?

Пташенята притихли в роздумах.

— Я пам’ятаю! — вигукнуло одне пташенятко з таким же, як у татка, зеленим забарвленням. — Є три небезпеки у великому світі. Перша — коти. Ми ніколи не будемо їм довіряти. Вони підступні та можуть з’їсти нас. Друга небезпека — велика моторошна машина, якою люди чистять підлогу. Не можна сідати та літати коло неї, інакше вона нас теж з’їсть.

— Саме так, синку.

— У-у-у-у! — загули пташенята.

— Тиша в строю! — скомандував батько. — Хто мені скаже третє, найголовніше правило?

Пташенята чухали пухнасті голівки, але ніяк не могли згадати останнє, найголовніше попередження батька.

— Хто згадає, отримає смачненького черв’ячка! Може, ти, пір’ятко номер 4?

 Найменше пташенятко, що стояло скраєчку біля своїх братиків, щось ледь-ледь пискнуло.

— Я не чую. Пір’ятко номер 4, цвірінькай гучніше.

Батько підійшов до пташеняти і трохи нахилився.

— Ві… вікно, — ледь чутно пропищав молодший.

— Правильно, синку. Абсолютно правильно. За вікном — світ, повний невідомих небезпек. Таким пташкам, як ми, не вижити серед інших, не схожих на нас птахів. Ніколи — чуєте? — ніколи не вилітайте за межі вашого помешкання, інакше…

— Навіщо ти їх лякаєш?

До зграї підійшла мама-папуга — витончена пташка з блакитним пір’ячком і щічками, трохи меншими, ніж у тата-папуги.

— Йдіть краще пограйтеся. Так ви привернете більшу увагу людей.

Шеренга миттю розсипалась — пташенята чкурнули гратися.

— Голубко моя, ти псуєш виховний процес. Хіба ти не хочеш, щоб наші діти потрапили до люблячої і відповідальної сім’ї?

— Звичайно, хочу, Петрушечко, але вони ще діти, і краще, якщо будуть поводити себе відповідно, ніж як дорослі начубовані папуги.

— Хмаринко, ти, як завжди, маєш рацію. Незабаром наші пір’ятка й пір’їнка отримають нову домівку й люблячих людей.

 Батьки пригорнулись одне до одного й спостерігали, як їхні пташенятка весело проводять час, граючись у м’ячик.

  Трохи пізніше в цей день над входом продзвенів дзвіночок. До магазину зайшов перший покупець. Він із цікавістю оглядав клітки з пташками, рибками та іншими тваринками, що жили в магазині.

— Добрий день! Чим можу допомогти? — продавщиця Люсі, гарна примітна жінка з пірсингом у носику, вийшла з підсобки з пакетом їжі для маленьких папужок.

— Добрий день, пані, — чоловік зняв капелюха. — Мені потрібен молодий папужка, бажано дівчинка, спокійна та врівноважена. У мене маленька донечка, хотілося би навчити її любити та доглядати тваринок.

— Ви якраз вчасно! У нас є лише одна дівчинка, ось дивіться.

  Продавщиця акуратно дістала з клітки маленьку дівчинку — пір’їнку номер 3. Папужка була схожа на маму, з блакитним пір’ячком та білою грудкою. Вона боязко дивилася на всі боки, шукаючи батьків.

— Яка ж вона гарна, — сказав чоловік. — Моїй донечці вона дуже сподобається. Як її звати?

— Ви можете назвати її будь-яким ім’ям, — ввічливо відповіла продавщиця.

— Такій красуні потрібне особливе ім’я.

  Люсі посадила пір’їнку до спеціального боксу та передала покупцеві. Розплатившись, чоловік знову надягнув свого стильного бежевого капелюха. Пір’їнка махнула батькам, і ті радісно помахали крильцями на прощання.

— Наша донечка першою вилетіла з гнізда, — промовила мама-папуга, прибравши сльозинку, що скочувалась із пухнастої щічки. — Я буду сумувати.