Автор - Барбара Космовська

ЛИСТИ ДО СЕБЕ 

Аліція пише, що колись була Страшенно Розпещеною Одиначкою. Мама з татом навіть називали її так, коли просили стишити галас, помити після себе посуд і таке інше. Дівчинка вважала, що її безпідставно звинувачують, але швидко зрозуміла, що той колишній світ був затишним і безпечним. Бо одного дня її батьки розлучилися, батько переїхав. Аліція хотіла, щоб батько не ставився до неї так, як до доньки після розлучення, бо ж вона із ним не розлучалася. Батьки говорили, що розлучилися заради дочки, задля її добра. Дівчинка не розуміла, як це. Часто їй здавалося, що вона набагато старша за власних батьків.

БУТИ ТАМ І ТУТ

Зараз Аліції 14 років і вона проводить літо у бабусі і дідуся в селі. Бабуся і дідусь мали корову – Панну Фризуню. Аліції подобалося в селі, і коли серпень добігав кінця, вона вже хотіла залишитися тут назавжди. Бабця казала внучці, що у місті її чекають батьки, братик, школа, подруга Сара. "Якби ти оселилася назавжди в Крушині, то куди б приїздила на канікули? Сама бачиш, треба бути і там, і тут", — говорила бабця.

КОРОБКА З ФОТОГРАФІЯМИ

Аліція вміла "бути і тут, і там" лише в одному випадку: коли йшла на прогулянку зі старим дідусевим "Ніконом" на плечі. Дідусь подарував їй цей чудовий фотоапарат уже давно. Він сам був фотографом і готував онучку собі на зміну. Аліція відчувала, що якогось дня стане справжнім фотографом. Зроблені Аліцією фотографії дорослішали разом із нею. Щоправда, на початку були ідилічні пейзажі, але потім з'являлися сміливіші кадри. Найкращі знімки Аліція оправляла в рамочки й розвішувала у своїй кімнаті. Ці її перші виставки оцінював дідусь. І ставився до них дуже прискіпливо. Знімок із пораненим бакланом дідусь надіслав на конкурс, і Аліція отримала відзнаку.

Дівчина мала коробку зі своїми фотографіями. Минулого року Аліція зробила знімок своєї бабусі: вона сидить на низенькому ослінчику, голову обіперла на долоні. Так важко, ніби її зігнуті руки несуть тягар усіх родинних проблем і турбот. Дивлячись на знімок, Аліція здогадалася, що бабуся теж переживає подружні негаразди батьків дівчини. Адже вона й досі любить тата. Завжди ставилася до нього так сердечно... Але в присутності Аліції вдає незворушність, повторюючи, що дорослі мають право приймати власні рішення.

А на дідусевих фотографіях бабуся була зовсім інша. Завжди усміхнена, навіть трохи легковажна. Тоді вона ще часто виїздила з дідусем на курорти, а маленьку Аліцію називала "принцеса Балакушка", бо Аліція усе дитинство завзято молола язиком.

Усі конверти Аліції були старанно підписані. У неї був конверт із написом "Роберт". Коли після приїзду Аліції до Крушини бабуся мимохіть згадала, що Роберта немає й повернеться він лише наприкінці канікул, Аліція відчула себе ошуканою. Минулого року вона зробила Роберту багато знімків, які ховала на дно коробки. Дівчина навіть мала спільний з хлопцем портрет, зроблений за допомогою автоспуску. Дівчина пригадала, як довго й терпляче встановлювала фотоапарат, а тоді побігла до Роберта, але спіткнулася. На щастя, хлопець устиг схопити її в обійми. Така і вийшла фотографія.

Літом Аліція фотографувала ящірку, яка оселилася на сонячній скелястій гірці.

ПОРТРЕТ

Дідусь і бабуся купили будинок на селі тоді, коли народилася Аліція, а батькам залишили міську квартиру. Аліція досі пам'ятає кабінет дідуся-адвоката – великий і похмурий. Над письмовим столом висів портрет одного з дідусевих прадідів. Той прадід був запеклий банкрут і ганьба сім'ї. Вічно він сидів у в'язниці, розтринькував родинні гроші, та, попри все, був надзвичайно чулою й доброю людиною.

Потім кабінет став маминим. Замість прадіда вона повісила великий портрет Астрід Ліндґрен, отриманий від шведів. Це був подарунок за популяризацію творчості письменниці. Аліція довго не могла зрозуміти, нащо мама популяризує те, що й так усім давно відоме. Дівчина вважала, що Астрід Ліндґрен мама присвячувала більше часу, ніж їй. Тато, доки батьки були щасливою парою, теж займався шведською літературою, проте для дорослих читачів.

Батьки начебто розлучилися спокійно, по-американському, як прокоментувала це захоплена Сара, подруга і однокласниця Аліції. Але все вже було не так. Батьки говорили дочці, що кохання може скінчитися, а дружба триватиме. І вони намагалися врятувати свою дружбу...

Сара говорила, що її батьки ненавидять одне одного, але не розлучаються і сидітимуть у своєму пеклі до скону.

САРА

Аліція в селі частіше згадувала Сару. Вони товаришували ще з початкової школи. Саме Сара сказала Аліції, що та дурна, як Костек Бонк. Аліції конче треба було дізнатися, хто ж такий цей Костек Бонк. Вона намагалася витягти з Сари бодай щось про Бонка. Згодом за помаранчу і шоколадку Сара розповіла Аліції, що Костек Бонк – безмозкий дурень 16 років, який нацюняв до раковини панові Малині, а перед тим поцупив якісь гроші, котрі пан Малина збирав, але за них нічого не можна купити. Відтоді дівчатка не розлучалися навіть на хвилину. Мама Аліції лише на початку їхньої дружби дивувалася, що донька вибрала собі таку відверту подругу. Але Сара швидко подолала мамину недовіру. А коли в другому класі вона зачинила в дівчачому туалеті Оттона, сина директора школи за те, що він приклеїв волосся Аліції клеєм "Краплинка" до парти, мама полюбила Сару наче власну дочку.