10.2

Це прозвучало як комплімент і застереження водночас.

— Ви виглядаєте чудово, — стримано відповіла Ліана.

— Дякую, — прийняла та спокійно. — Досвід добре впливає на жінок. Якщо вони дозволяють собі вижити. 

Ліана примружила погляд, все ще не розуміючи, з якими намірами прибула ця загадкова пані.

— Лоренцо любить оточувати себе красою, — продовжила вона, озираючись довкола. — Але він ніколи не плутає її з рівністю. Це важливо розуміти з самого початку.

— Я нічого не плутаю, — відповіла Ліана.

— Звісно, — погодилася Беатріче з тією м’якою усмішкою, яку не спростуєш. — Ти виглядаєш дуже зібраною для свого віку. Навіть попри такі умови… Певно, якісь особливі обставини вимагають таких радикальних рішень, еге-ж?

— Про що ви говорите?

— Про контракт, — вимовила Беатріче так легко, ніби мова йшла про погоду. — Він розповів мені. Ми звикли ділитися одне з одним усім.

У грудях Ліани щось стиснулося.

— Три роки, так? — продовжила Беатріче м’якше. — В обмін на борги твого батька. Між нами, дівчатами, скажу відверто: ти не перша. Я пам’ятаю цей стан. Коли здається, що ти все контролюєш, бо інакше просто страшно зупинитися.  

Холод повільно розлився тілом.

— Поясніть.

— Не перша жінка, з якою він уклав подібну угоду, — Беатріче дістала телефон і кілька секунд гортала екран. — Я не показую це кожному… Ось, подивися. Ева.

На фото була молода блондинка років двадцяти п’яти, усміхнена, щаслива, і вона стояла саме тут, біля цього самого фонтану.

— Хто вона? — запитала Ліана.

— Була його проєктом, — відповіла Беатріче, уважно стежачи за її реакцією. — Він теж хотів допомогти їй вибратися зі складної ситуації. Дав прихисток, обіцянки. Через шість місяців її знайшли мертвою в Генуї. Передозування, так це записали в документах. Лоренцо дуже добре вміє домовлятися з реальністю. 

Нудота підкотила до горла, і Ліана вчепилася пальцями в край лавки.

— Ви натякаєте…

— Я просто озвучую факти, — спокійно сказала Беатріче, підіймаючись. — Лоренцо вміє бути чарівним і переконливим, але близькість із ним завжди має свою ціну.

Вона простягла руку.

— Ходімо всередину, повітря стає холоднішим. Я покажу тобі дещо.

Ліана знала, що варто відмовитися, але цікавість і тривога виявилися сильнішими. Вони мовчки пройшли до вілли й зупинилися в бібліотеці. Кімната була наповнена запахом старого паперу й тютюну, полиці тягнулися до самої стелі, камін стояв холодний і темний.

Беатріче дістала з полиці старий альбом у потертій шкіряній палітурці.

— Родинний альбом Вальдані, — сказала вона, розкриваючи його. — Він рідко дозволяє комусь його бачити.

На фотографіях Лоренцо був молодим, усміхненим, майже безтурботним. Поруч із ним — темноволоса дівчина-підліток.

— Його сестра, Джульєтта. Вона загинула у шістнадцять.

Вона перегорнула сторінку. Нове фото показувало Лоренцо з іншим чоловіком, рука того лежала на його плечі.

— Серафіні, колишній партнер. Саме він викрав Джульєтту. Тримав її три дні. Коли Лоренцо знайшов сестру, вона ще була жива. За тиждень вона вистрибнула з вікна.

Ліана закрила очі, долоня торкнулася губ.

— Через два місяці Лоренцо знайшов Даніель, — продовжила Беатріче. — Тіла так і не знайшли. Лише фрагменти, розкидані по всій країні.

Тиша стала густою.

— Тепер ти розумієш, — сказала Беатріче, підійшовши ближче. — Він здатний зайти надто далеко, коли вважає це необхідним.

— Він сказав, що не скривдить мене, — голос Ліани був ледь чутним.

— Вони завжди так говорять, — відповіла Беатріче й поклала руку їй на плече, стискаючи трохи сильніше, ніж дозволяє ввічливість. — Я колись теж думала, що зможу лишитися осторонь, — продовжила вона тихіше. — І це була помилка. Тож не дозволяй собі закохатися. Не намагайся його врятувати, рятуй краще себе. 

Вона пішла до дверей і, вже виходячи, озирнулася:

— Будь пильною.

Двері зачинилися.

Ліана залишилася сама. Вона сіла в крісло біля холодного каміна, дивлячись на фото в альбомі. Думки крутилися, серце билося нерівно. Вона згадувала його голос, його біль, його слова про те, що він не знає, як бути іншим. Вона не знала, кому вірити, і саме це лякало найбільше. Однак неоднозначність загадкової гості змушувала Ліану переконатися в тому, що вона могла бути зацікавленою в тому, аби злегка перекрутити правду.

Ліана підвелася, повернула альбом на полицю й піднялася до своєї спальні. За вікном озеро темніло, і вечір повільно насувався. Лоренцо повернеться за кілька годин. І вона ще не знала, що скаже йому, коли побачить.

Двері зачинились, Ліана залишилася сама. Вона сіла в крісло біля холодного каміна, дивлячись на фото в альбомі. Думки крутилися, серце билося нерівно. Вона згадувала його голос, його біль, його слова про те, що він не знає, як бути іншим. Вона не знала, кому вірити, і саме це лякало найбільше.

Ліана підвелася, повернула альбом на полицю й піднялася до своєї спальні. За вікном озеро темніло, і вечір повільно насувався.

Лоренцо повернеться за кілька годин. І вона ще не знала, що скаже йому, коли побачить.